23 квітня у смт. Ємільчине відбувся зональний турнір футбольного фестивалю серед сільських шкіл та вихованців ДЮСШ під девізом «Даруймо радість дітям», присвячений відзначенню перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Змагання проходили відповідно до Положення про проведення у 2011-2015 рр. обласних сільських спортивних ігор.
Олевський район був представлений трьома командами юнаків: 1996 року народження - команди з м. Олевськ і с. Білокоровичі, та 1997 р.н. - з с. Білокоровичі.
За підсумками зіграних матчів маємо наступні результати:
Група 1 - 1996 р.н.: Олевськ -Ємільчине - 0:2.
Група 2 - 1996 р.н.: Білокоровичі-Ємільчине - 1:0, Білокоровичі -Лугини - 0:0,
Лугини - Ємільчине -0:2
Група 3 - 1997 р.н.: Білокоровичі - Лугини - 0:0, по пенальті 1:2.
До фінального турніру, який відбудеться в Житомирі 20 травня, вийшла команда с. Білокоровичі, 1996 р.н., та Олевська команда ДЮСШ 1998 року народження, котрі потрапили напряму.
Всім командам ми щиро бажаємо вдалого виступу.
суботу, 7 травня 2011 р.
Після півфінальних матчів визначені фіналісти
Днями відбулися півфінальні футбольні матчі в рамках Кубка Олевського району «Весна-2011». 23 квітня грали команди «Арсенал» (с. Білокорович) та «Штурм» (м.Олевськ). Перемігши сільську команду з рахунком 5:2, до фіналу вийшла команда «Штурм».
Друга півфінальна гра між командами «Ветеран» (м. Олевськ) та «Партизан» (с.Сущани), яка відбулася 30 травня на стадіоні «Колос», закінчилась з рахунком 1:1. У серії післяматчевих пенальті більш влучними виявилися футболісти «Партизана».
Фінальна гра на кубок «Весна-2011» між командами «Штурм» та «Партизан» відбудеться 8 травня на стадіоні «Колос» в Олевську. Початок о 15-00.
Друга півфінальна гра між командами «Ветеран» (м. Олевськ) та «Партизан» (с.Сущани), яка відбулася 30 травня на стадіоні «Колос», закінчилась з рахунком 1:1. У серії післяматчевих пенальті більш влучними виявилися футболісти «Партизана».
Неряшлива "модниця"
Певно, вам у житті траплялися такі особи: губи підмальовані, лице нафарбоване, гарна зачіска, стильне вбрання - модниця та й годі. Але під цим вичепуреним "фасадом - соромно й мовити - брудна білизна, і все, що з цим пов'язано. Дивно? На жаль, саме така асоціація виникла під час чергового візиту до техпромівського мікрорайону, де у кінці березня місяць та на початку квітня вже працювали представники міської ради, ОП Теплових мереж та ПП "Будпослуги-2". Осмілимося нагадати, що "опупея" з наведенням ладу у цьому мікрорайоні майже безрезультатно триває більше півтора року. Щоправда, під час проведення місячника з благоустрою мешканці будинків №№ 68, 70, 72, 74, 76 та 78 вулиці Промислової приєдналися до всеукраїнської акції і трохи впорядкували житлову територію. Але до згоди - як утилізувати сміття - так і не дійшли.
Одних влаштовував графік вивезення два рази на місяць, інші добивалися окремого сміттєзвалища. На останній, третій за місяць зустрічі, 28 квітня, була присутня й спеціаліст санстанції, яка довела жителям вимоги, необхідні для відведення земельної ділянки та зведення смітника. А директор ОП Теплових мереж O.A. Панченко з примірного кошторису вивів суму коштів, у яку обійдеться його будівництво та обслуговування. Останній аргумент трохи охолодив запал певної частини мешканців двохповерхівок. Кудись поділося й бажання бачити щотижня (4 рази на місяць) у себе на подвір'ї техніку "Будпослуг" після озвучення головним інженером підприємства П.О. Козловцем суми за надання такої послуги. Певно, зрозумівши, що добре бути щедрим kbit за чийсь рахунок, техпромівці знову зійшлися на тому, до чого вже не раз приходили - доки немає нічого іншого (і кращого) - робити, як усі. Тут вже було визначено й осіб, відповідальних за заключення угод з ПП "Будпослуги-2", які зобов'язувалися зробити це на другий день. Як з'ясувалося, дотрималися слова лише В.В. Саленко (буд. № 72), В.К. Верещако (буд. № 76) та Н.К. Гілюк (буд. № 74). Від решти ні наступного, ні в послідуючі дні представників так і не дочекалися. Можливо, це таки відбудеться найближчим часом, адже 1-а і 3-а середа місяця - день вивозу сміття. І перша з них уже наступила.
І на завершення - про "брудну білизну". На тильній стороні мікрорайону, за давно зведеними господарськими спорудами (чи законно?), на самому березі річки Уборть, що так радує око кожного любителя природи, видніється рукотворний курган із сміття, яке зносилося сюди роками. До нього не дійшли руки під час суботника, його не хочуть "Будпослуг" після озвучення головним інженером підприємства П.О. Козловцем суми за надання такої послуги. Певно, зрозумівши, що добре бути щедрим лише за чийсь рахунок, техпромівці знову зійшлися на тому, до чого вже не раз приходили - доки немає нічого іншого (і кращого) - робити, як усі. Тут же було помічати й сьогодні. Стихійного смітника ніби не існує, адже він - стихійний, хоча реально від нього нікуди не дінешся, бо він осьдечки - рукою подати, і головне - не треба нікому нічого платити...
Одних влаштовував графік вивезення два рази на місяць, інші добивалися окремого сміттєзвалища. На останній, третій за місяць зустрічі, 28 квітня, була присутня й спеціаліст санстанції, яка довела жителям вимоги, необхідні для відведення земельної ділянки та зведення смітника. А директор ОП Теплових мереж O.A. Панченко з примірного кошторису вивів суму коштів, у яку обійдеться його будівництво та обслуговування. Останній аргумент трохи охолодив запал певної частини мешканців двохповерхівок. Кудись поділося й бажання бачити щотижня (4 рази на місяць) у себе на подвір'ї техніку "Будпослуг" після озвучення головним інженером підприємства П.О. Козловцем суми за надання такої послуги. Певно, зрозумівши, що добре бути щедрим kbit за чийсь рахунок, техпромівці знову зійшлися на тому, до чого вже не раз приходили - доки немає нічого іншого (і кращого) - робити, як усі. Тут вже було визначено й осіб, відповідальних за заключення угод з ПП "Будпослуги-2", які зобов'язувалися зробити це на другий день. Як з'ясувалося, дотрималися слова лише В.В. Саленко (буд. № 72), В.К. Верещако (буд. № 76) та Н.К. Гілюк (буд. № 74). Від решти ні наступного, ні в послідуючі дні представників так і не дочекалися. Можливо, це таки відбудеться найближчим часом, адже 1-а і 3-а середа місяця - день вивозу сміття. І перша з них уже наступила.
І на завершення - про "брудну білизну". На тильній стороні мікрорайону, за давно зведеними господарськими спорудами (чи законно?), на самому березі річки Уборть, що так радує око кожного любителя природи, видніється рукотворний курган із сміття, яке зносилося сюди роками. До нього не дійшли руки під час суботника, його не хочуть "Будпослуг" після озвучення головним інженером підприємства П.О. Козловцем суми за надання такої послуги. Певно, зрозумівши, що добре бути щедрим лише за чийсь рахунок, техпромівці знову зійшлися на тому, до чого вже не раз приходили - доки немає нічого іншого (і кращого) - робити, як усі. Тут же було помічати й сьогодні. Стихійного смітника ніби не існує, адже він - стихійний, хоча реально від нього нікуди не дінешся, бо він осьдечки - рукою подати, і головне - не треба нікому нічого платити...
Червоний прапор: стяг перемоги чи окупаційна ганчірка?
Витяг з рішення Житомирської обласної ради за № 152 від 17.03.2011 року: «Рекомендувати районним та міським радам, райдержадміністраціям:
У день Перемоги 9 травня в обласному центрі, містах і населених пунктах проводити святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни. Цього дня на адмінбудинках, приміщеннях рад усіх рівнів, навчальних закладах, промислових, будівельних, сільськогосподарських підприємствах, установах медицини, культури й освіти, соціальної сфери поряд з державним прапором України вивішувати червоний прапор Перемоги.»
Підтримали це, зі слів голови ради, фракції ПР, КПУ та НПУ. Звичайно, оголосити список обранців, що проголосували за це «визначне» рішення, рада не бажає. Мовляв, голосування не було поіменним, тому оприлюднити списки немає змоги, та й закон не дозволяє. Дарма. Область має ж гордитися власними героями. Чи може їм соромно за це рішення? І ще. Що таке «червоний прапор Перемоги»? Хто визначав? Коли? Принаймні, станом на 17 березня, цього нашим обранцям відомо не було. То за що голосували?
Жодним законом, наказом, рекомендацією щодо порядку використання державних символів України не визначено порядок розміщення «прапора Перемоги». В документах про визначення та опис державних символів України надаються посилання на статтю 20 Конституції України (254к/96-вр). Заглядаємо: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів… Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України…» І знову жодного слова про якийсь «прапор Перемоги». Зверніть увагу – в Конституції України слова «Державний Прапор України» написані з великої літери, в рішенні обласної ради – з маленької. Що це, неосвіченість писарів та людей, що приймали цю постанову чи зневага до одного з державних символів? Чи вони вже вирішили, що державних прапорів у нас багато? Стаття 65 Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України…» Наскільки мені відомо, депутати обласної ради є громадянами України. Про всяк випадок цитую Кримінальний кодекс України: Стаття 338. Наруга над державними символами. «Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або арештом на строк до шести місяців…»
Отже, що таке «прапор Перемоги» - невідомо, як він має бути розміщений – також невідомо. Чому ж обранці громади, так сором’язливо, анонімно, «порекомендували» вивішувати червоні прапори? Відповідь на поверхні: це незаконно. Будь який суд мав би скасувати таку постанову. Благо вже маємо прецедент: 19 квітня 2011 року постановою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області задоволено позовні вимоги у справі за адміністративним позовом до Знам'янської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення "Про використання символіки років Великої Вітчизняної війни у святкових заходах у місті Знам'янка" від 21.05.2010 року №1292. Згідно з рішенням суду, місцева влада не має права вивішувати червоні прапори неіснуючої держави СССР під час святкових заходів у місті Знам'янка.
Очевидно, обласне керівництво, йдучи попереду Верховної Ради, не знало, як кваліфікувати ті чи інші терміни (тому й написані, мабуть, символи держави з маленької літери) аби не втрапити в халепу, і, оскільки вони не визначені законодавчо, вирішило «рекомендувати», щоби не виникло казусів. Поспіх такому рішенню надав ще й візит Голови ВР пана Литвина. Мабуть, хотілось «достойно» виглядати.
То що ж нам рекомендують вивішувати? Як ми вже розглядали вище, законодавчо відсутнє офіційне тлумачення щодо порядку використання цього прапора. Нещодавно наш парламент за звичкою скопіював законодавство Російської Федерації, де прапором Перемоги визначений штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії. Відомо, що над Рейхстагом (який давно не діяв), від початку його штурму було вивішено безліч прапорів різних військових частин совєцької армії. Вони були червоного кольору з бордовою зіркою посередині та назвами полків чи дивізій. Але всі вони були для Сталіна «не такими». Для офіційного встановлення прапора було виготовлено дев'ять однакових копій прапора СССР. Їх роздали дивізіям. Перша, що прорветься до рейхстагу, мала підняти прапор. 150-й стрілецькій дивізії дістався прапор №5. Саме він був встановлений «правильно», відповідно підібраними вояками. Звичайно, це були росіянин та грузин. Чомусь довгий час замовчувався той факт, що 1 травня 1945 р. разом з Кантарією та Єгоровим прапор Перемоги встановлював і українець Олексій Берест. Проте, зважаючи на особливу «любов» Сталіна до українців, це ім’я було замовчане і жодної нагороди від совєцької держави лейтенант Берест не отримав. Навпаки, був засуджений до тюремного ув’язнення. Але це інша, не менш трагічна, історія. Тільки незалежна Українська держава визнала героя – 6 травня 2005 року Олексію Бересту було посмертно присвоєно звання Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки. То чому українців зобов’язують любити тирана, провівши перед прапоризацією ще й пам’ятникування?
Тепер розглянемо статус України в ході ІІ-ї Світової війни. Практично ця війна велась між комуністичним Совєцьким Союзом (фактично Росією) та нацистською Німеччиною, кривавими хижаками, які спочатку допомагали один одному, складали спільні плани поділу світу, і, врешті-решт, напали один на одного. Питання ступеню відповідальності за розв’язання цієї війни вважаю відкритим. Перед початком цієї війни в Европі – 1 вересня 1939 року – незалежної Української держави не існувало. Територія сучасної України була окупована багатьма державами. Найбільше належало СССР та Польщі. Україна не була учасником цієї війни на державному (вітчизняному) рівні, а являлась лише об’єктом військових дій армій різних держав, які, в будь-якому випадку, були окупантськими. Таким чином, українці, не маючи власної держави, змушені були воювати в арміях держав-окупантів, в основному сталінської СССР та гітлерівської Німеччини, інколи ворогуючи між собою. Третьою силою в цій війні, або армією, що виступала за визволення від всякої окупації, стали власні збройні партизанські формування українців під спільною назвою УПА (УНРА, УНА). Воістину, армія без держави. На жаль, не з’явилась незалежна українська держава і після завершення військових дій на території Европи 8 травня 2011 року: відбувся лишень перерозподіл певних територій між різними державами, які однаково являлись окупаційними.
Певні тлумачення щодо майбутнього України в ті часи дає Ігор Бурдяк в «Народних Блогах». Назва статті «Україна готується зустрічати «свято перемоги». Цитую: «…Завсідники телешоу із провладних комуністичної партії і партії регіонів ставлять в заслугу Сталіну те, що він об'єднав Західну і підсовєтську України. А іноді навпаки, (в залежності від контексту розмови) ті самі персони в тому ж самому... звинувачують його. Мовляв, без ментально іншої, ніж решта України Галичини держава розвивалася б успішніше. Історію назад повернути неможливо, але все ж поміркуймо, якою вона могла б бути, якби Сталін з Гітлером не ввергнули світ в вересні 1939 році в світову війну, а наявні протиріччя Європа і СРСР розв'язали б мирним шляхом.
На жаль після першої світової війни Україна не набула державного статусу. Більша частина Західної України опинилася в кордонах Польщі. Європа погодилася на це за однієї умови: через 25 років (а саме в 1943 році) мав відбутися референдум, на якому українська частина Польщі мала самовизначитися. До референдуму готувалися обидві сторони. Держава проводила пацифікації і переселення поляків на Волинь, українці (в основному це УВО і пізніше ОУН) відповідали просвітніми акціями, організацією воєнізованих структур і терором. І якщо б Сталін з Гітлером не розв'язали війни, то такий референдум відбувся б, його результат був би в усякому разі не гірший, ніж в 1991 році, Україна не втратила б Холмщину, Підляшшя і Надсяння, споконвічні українські території, які Сталін безпідставно віддав Польщі.
Радянський Союз так чи інакше припинив би існування і Україна возз'єдналася б на вигідніших умовах. А тепер уже звісно ці території для України втрачені, бо поляки під час акції "Вісла" розсіяли українців по всій Польщі. То чи треба дякувати Сталіну за такий "подарунок"?...»
Власне як свято, День Перемоги, було запроваджено 1965 року, за 20 років після «вєлікай пабєди». Виникає питання: чому? Не віриться, що такий тиран, як Сталін-Джугашвілі, вважав «танець на кістках» недоречним – кількість людських жертв його бентежила мало. Не запровадив це за свято й уряд Хрущова. Мабуть, він мав здоровий глузд, хоч важко і в це повірити. Не може людина святкувати, коли загинули рідні та близькі. Дикість якась. Хоча, вся та система, залишки якої реваншуються, трансформувавшись в олігархію, в Україні, і була дикунською, людожерською за сутністю. Запроваджене це «свято» було при Брєжнєву. Очевидно, це було зроблено для демонстрації поваги до ветеранів. Оскільки матеріальні блага для совєцької людини вважались буржуазним пережитком, то основним заохоченням було вручення різного роду медалей та грамот, а на додачу – шумні гулянки з основним їх атрибутом – масовим розпиванням дешевого спиртного.
Сьогодні ми маємо незалежну державу. Яка то незалежність – інша справа. Але єдиний прапор, який передбачав незалежну державу українців, був синьо-жовтий. Жоден з прапорів, офіційно воюючих країн в ІІ-й Світовій, не був прапором українців. Лише синьо-жовте знамено є Державним Прапором України! Лише воно має право бути вивішеним на держустановах в святкові дні. І ось, на 20-му році Незалежності, реваншистські сили, керовані Москвою, розпочали новітній, відкритий, наступ на молоду Українську державу. І почався він знову, як і в 1917-му, з прапора. Спроби загнати Україну в спільний з Росією простір набирають силу. Перемога в ІІ-й Світовій все більше набирає забарвлення лише російської; це підтвердив нещодавно й Путін. Тому для України це лише підігрівання ІІІ-й Російській імперії в підпорядкуванні російським інтересам та впливові. То чи варто повертатись в минуле? Можливо краще обрати інший шлях розвитку, більш цивілізований?
Пам’ятай! Червоні прапори нерозривно пов'язані із масовим насильством, державним терором і комуністичним геноцидом.
Піднімати такі прапори – означає схвалювати злочини проти людяності, солідаризуватися з масовими вбивцями, виправдовувати геноцид.
Піднімати червоні прапори – означає зухвало глумитися над пам'яттю мільйонів людей, які були замучені більшовицькими катами, вивезені, розстріляні, заморені голодом або кинуті до концтаборів.
Піднімати червоні прапори – означає знущатися над пам'яттю 100 мільйонів жертв, яких знищив світовий комунізм у ХХ столітті.
Кожен українець, який має честь і гідність, повинен не допустити жодних спроб вивішування червоної окупаційної ганчірки, захистити Незалежність, гідність і майбутнє наших дітей.
Жодна людина сьогодні не буде заперечувати подвиг ветеранів, які захищали власну землю, родину. Але чи є то насправді вшануванням їх подвигу – вивішування прапора? Мабуть, це черговий фарс, байки про турботу. Скільки є їх, справжніх ветеранів тієї страшної війни? Чи потрібен їм той прапор? Чи здатні багато з них хоч побачити те знамено? Адже мінімально кожному з них має бути 84 роки. В яких умовах вони живуть? Чи гідне те життя переможців? Але ці, першочергові питання, відійшли на другий план. Комуністичний лідер вже погрожує прокуратурою тим, хто не підніме червоний прапор. Бо він, бачите, за дотримання законодавства. Сказано це було з порушенням того ж законодавства, а саме статті 10 Конституції України. Аби ви так слідкували за дотриманням законодавства щодо соціального захисту тих же ветеранів…
І, наостанок, пропоную переглянути матеріал за цим посиланням http://narodna.pravda.com.ua/history/4dbd9aab047d4/. Не знаю, чи значна кількість людей, переглянувши це, змінить свою думку. Але якщо переглянуть, то і це вже буде перемога. Злочини, вчинені проти людства, не мають терміну давності. Злочин являється злочином незалежно від того, під яким прапором він вчинений. Величезна кількість злочинів вчинена саме під червоним прапором. Проти різних націй. І найбільше – проти українців. Тому, що це: стяг перемоги чи окупаційна ганчірка – вирішувати нам, українці!
У день Перемоги 9 травня в обласному центрі, містах і населених пунктах проводити святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни. Цього дня на адмінбудинках, приміщеннях рад усіх рівнів, навчальних закладах, промислових, будівельних, сільськогосподарських підприємствах, установах медицини, культури й освіти, соціальної сфери поряд з державним прапором України вивішувати червоний прапор Перемоги.»
Підтримали це, зі слів голови ради, фракції ПР, КПУ та НПУ. Звичайно, оголосити список обранців, що проголосували за це «визначне» рішення, рада не бажає. Мовляв, голосування не було поіменним, тому оприлюднити списки немає змоги, та й закон не дозволяє. Дарма. Область має ж гордитися власними героями. Чи може їм соромно за це рішення? І ще. Що таке «червоний прапор Перемоги»? Хто визначав? Коли? Принаймні, станом на 17 березня, цього нашим обранцям відомо не було. То за що голосували?
Жодним законом, наказом, рекомендацією щодо порядку використання державних символів України не визначено порядок розміщення «прапора Перемоги». В документах про визначення та опис державних символів України надаються посилання на статтю 20 Конституції України (254к/96-вр). Заглядаємо: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів… Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України…» І знову жодного слова про якийсь «прапор Перемоги». Зверніть увагу – в Конституції України слова «Державний Прапор України» написані з великої літери, в рішенні обласної ради – з маленької. Що це, неосвіченість писарів та людей, що приймали цю постанову чи зневага до одного з державних символів? Чи вони вже вирішили, що державних прапорів у нас багато? Стаття 65 Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України…» Наскільки мені відомо, депутати обласної ради є громадянами України. Про всяк випадок цитую Кримінальний кодекс України: Стаття 338. Наруга над державними символами. «Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або арештом на строк до шести місяців…»
Отже, що таке «прапор Перемоги» - невідомо, як він має бути розміщений – також невідомо. Чому ж обранці громади, так сором’язливо, анонімно, «порекомендували» вивішувати червоні прапори? Відповідь на поверхні: це незаконно. Будь який суд мав би скасувати таку постанову. Благо вже маємо прецедент: 19 квітня 2011 року постановою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області задоволено позовні вимоги у справі за адміністративним позовом до Знам'янської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення "Про використання символіки років Великої Вітчизняної війни у святкових заходах у місті Знам'янка" від 21.05.2010 року №1292. Згідно з рішенням суду, місцева влада не має права вивішувати червоні прапори неіснуючої держави СССР під час святкових заходів у місті Знам'янка.
Очевидно, обласне керівництво, йдучи попереду Верховної Ради, не знало, як кваліфікувати ті чи інші терміни (тому й написані, мабуть, символи держави з маленької літери) аби не втрапити в халепу, і, оскільки вони не визначені законодавчо, вирішило «рекомендувати», щоби не виникло казусів. Поспіх такому рішенню надав ще й візит Голови ВР пана Литвина. Мабуть, хотілось «достойно» виглядати.
То що ж нам рекомендують вивішувати? Як ми вже розглядали вище, законодавчо відсутнє офіційне тлумачення щодо порядку використання цього прапора. Нещодавно наш парламент за звичкою скопіював законодавство Російської Федерації, де прапором Перемоги визначений штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії. Відомо, що над Рейхстагом (який давно не діяв), від початку його штурму було вивішено безліч прапорів різних військових частин совєцької армії. Вони були червоного кольору з бордовою зіркою посередині та назвами полків чи дивізій. Але всі вони були для Сталіна «не такими». Для офіційного встановлення прапора було виготовлено дев'ять однакових копій прапора СССР. Їх роздали дивізіям. Перша, що прорветься до рейхстагу, мала підняти прапор. 150-й стрілецькій дивізії дістався прапор №5. Саме він був встановлений «правильно», відповідно підібраними вояками. Звичайно, це були росіянин та грузин. Чомусь довгий час замовчувався той факт, що 1 травня 1945 р. разом з Кантарією та Єгоровим прапор Перемоги встановлював і українець Олексій Берест. Проте, зважаючи на особливу «любов» Сталіна до українців, це ім’я було замовчане і жодної нагороди від совєцької держави лейтенант Берест не отримав. Навпаки, був засуджений до тюремного ув’язнення. Але це інша, не менш трагічна, історія. Тільки незалежна Українська держава визнала героя – 6 травня 2005 року Олексію Бересту було посмертно присвоєно звання Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки. То чому українців зобов’язують любити тирана, провівши перед прапоризацією ще й пам’ятникування?
Тепер розглянемо статус України в ході ІІ-ї Світової війни. Практично ця війна велась між комуністичним Совєцьким Союзом (фактично Росією) та нацистською Німеччиною, кривавими хижаками, які спочатку допомагали один одному, складали спільні плани поділу світу, і, врешті-решт, напали один на одного. Питання ступеню відповідальності за розв’язання цієї війни вважаю відкритим. Перед початком цієї війни в Европі – 1 вересня 1939 року – незалежної Української держави не існувало. Територія сучасної України була окупована багатьма державами. Найбільше належало СССР та Польщі. Україна не була учасником цієї війни на державному (вітчизняному) рівні, а являлась лише об’єктом військових дій армій різних держав, які, в будь-якому випадку, були окупантськими. Таким чином, українці, не маючи власної держави, змушені були воювати в арміях держав-окупантів, в основному сталінської СССР та гітлерівської Німеччини, інколи ворогуючи між собою. Третьою силою в цій війні, або армією, що виступала за визволення від всякої окупації, стали власні збройні партизанські формування українців під спільною назвою УПА (УНРА, УНА). Воістину, армія без держави. На жаль, не з’явилась незалежна українська держава і після завершення військових дій на території Европи 8 травня 2011 року: відбувся лишень перерозподіл певних територій між різними державами, які однаково являлись окупаційними.
Певні тлумачення щодо майбутнього України в ті часи дає Ігор Бурдяк в «Народних Блогах». Назва статті «Україна готується зустрічати «свято перемоги». Цитую: «…Завсідники телешоу із провладних комуністичної партії і партії регіонів ставлять в заслугу Сталіну те, що він об'єднав Західну і підсовєтську України. А іноді навпаки, (в залежності від контексту розмови) ті самі персони в тому ж самому... звинувачують його. Мовляв, без ментально іншої, ніж решта України Галичини держава розвивалася б успішніше. Історію назад повернути неможливо, але все ж поміркуймо, якою вона могла б бути, якби Сталін з Гітлером не ввергнули світ в вересні 1939 році в світову війну, а наявні протиріччя Європа і СРСР розв'язали б мирним шляхом.
На жаль після першої світової війни Україна не набула державного статусу. Більша частина Західної України опинилася в кордонах Польщі. Європа погодилася на це за однієї умови: через 25 років (а саме в 1943 році) мав відбутися референдум, на якому українська частина Польщі мала самовизначитися. До референдуму готувалися обидві сторони. Держава проводила пацифікації і переселення поляків на Волинь, українці (в основному це УВО і пізніше ОУН) відповідали просвітніми акціями, організацією воєнізованих структур і терором. І якщо б Сталін з Гітлером не розв'язали війни, то такий референдум відбувся б, його результат був би в усякому разі не гірший, ніж в 1991 році, Україна не втратила б Холмщину, Підляшшя і Надсяння, споконвічні українські території, які Сталін безпідставно віддав Польщі.
Радянський Союз так чи інакше припинив би існування і Україна возз'єдналася б на вигідніших умовах. А тепер уже звісно ці території для України втрачені, бо поляки під час акції "Вісла" розсіяли українців по всій Польщі. То чи треба дякувати Сталіну за такий "подарунок"?...»
Власне як свято, День Перемоги, було запроваджено 1965 року, за 20 років після «вєлікай пабєди». Виникає питання: чому? Не віриться, що такий тиран, як Сталін-Джугашвілі, вважав «танець на кістках» недоречним – кількість людських жертв його бентежила мало. Не запровадив це за свято й уряд Хрущова. Мабуть, він мав здоровий глузд, хоч важко і в це повірити. Не може людина святкувати, коли загинули рідні та близькі. Дикість якась. Хоча, вся та система, залишки якої реваншуються, трансформувавшись в олігархію, в Україні, і була дикунською, людожерською за сутністю. Запроваджене це «свято» було при Брєжнєву. Очевидно, це було зроблено для демонстрації поваги до ветеранів. Оскільки матеріальні блага для совєцької людини вважались буржуазним пережитком, то основним заохоченням було вручення різного роду медалей та грамот, а на додачу – шумні гулянки з основним їх атрибутом – масовим розпиванням дешевого спиртного.
Сьогодні ми маємо незалежну державу. Яка то незалежність – інша справа. Але єдиний прапор, який передбачав незалежну державу українців, був синьо-жовтий. Жоден з прапорів, офіційно воюючих країн в ІІ-й Світовій, не був прапором українців. Лише синьо-жовте знамено є Державним Прапором України! Лише воно має право бути вивішеним на держустановах в святкові дні. І ось, на 20-му році Незалежності, реваншистські сили, керовані Москвою, розпочали новітній, відкритий, наступ на молоду Українську державу. І почався він знову, як і в 1917-му, з прапора. Спроби загнати Україну в спільний з Росією простір набирають силу. Перемога в ІІ-й Світовій все більше набирає забарвлення лише російської; це підтвердив нещодавно й Путін. Тому для України це лише підігрівання ІІІ-й Російській імперії в підпорядкуванні російським інтересам та впливові. То чи варто повертатись в минуле? Можливо краще обрати інший шлях розвитку, більш цивілізований?
Пам’ятай! Червоні прапори нерозривно пов'язані із масовим насильством, державним терором і комуністичним геноцидом.
Піднімати такі прапори – означає схвалювати злочини проти людяності, солідаризуватися з масовими вбивцями, виправдовувати геноцид.
Піднімати червоні прапори – означає зухвало глумитися над пам'яттю мільйонів людей, які були замучені більшовицькими катами, вивезені, розстріляні, заморені голодом або кинуті до концтаборів.
Піднімати червоні прапори – означає знущатися над пам'яттю 100 мільйонів жертв, яких знищив світовий комунізм у ХХ столітті.
Кожен українець, який має честь і гідність, повинен не допустити жодних спроб вивішування червоної окупаційної ганчірки, захистити Незалежність, гідність і майбутнє наших дітей.
Жодна людина сьогодні не буде заперечувати подвиг ветеранів, які захищали власну землю, родину. Але чи є то насправді вшануванням їх подвигу – вивішування прапора? Мабуть, це черговий фарс, байки про турботу. Скільки є їх, справжніх ветеранів тієї страшної війни? Чи потрібен їм той прапор? Чи здатні багато з них хоч побачити те знамено? Адже мінімально кожному з них має бути 84 роки. В яких умовах вони живуть? Чи гідне те життя переможців? Але ці, першочергові питання, відійшли на другий план. Комуністичний лідер вже погрожує прокуратурою тим, хто не підніме червоний прапор. Бо він, бачите, за дотримання законодавства. Сказано це було з порушенням того ж законодавства, а саме статті 10 Конституції України. Аби ви так слідкували за дотриманням законодавства щодо соціального захисту тих же ветеранів…
І, наостанок, пропоную переглянути матеріал за цим посиланням http://narodna.pravda.com.ua/history/4dbd9aab047d4/. Не знаю, чи значна кількість людей, переглянувши це, змінить свою думку. Але якщо переглянуть, то і це вже буде перемога. Злочини, вчинені проти людства, не мають терміну давності. Злочин являється злочином незалежно від того, під яким прапором він вчинений. Величезна кількість злочинів вчинена саме під червоним прапором. Проти різних націй. І найбільше – проти українців. Тому, що це: стяг перемоги чи окупаційна ганчірка – вирішувати нам, українці!
В центрі Олевська ковані лавки
На передодні великого свята - Дня Перемоги жителям та гостям Олевська було зроблено досить приємний подарунок. Спільними зусиллями Олевської міської ради та приватного підприємця Хланя Велерія на головній площі міста з'явилося 7 сучасних лав для сидіння.
Шість з них встановлено на самій площі, ще одна – на зупинці поруч з банком.
Нові ковані лавки встановлювали протягом двох днів. Лавки приварюють до металічного кріплення, щоб їх не покрали. Коли всі ніжки приварені, робітники забетоновують, а потім кладуть облицювальну плитку.
Красу та функціональність сидячих місць ми вже встигли оцінити. Як пояснюють самі робітники, лавки спроектовані таким чином, щоб людина будь-якого віку себе комфортно почувала.
Варто зазначити, що це не перша допомога Валерія Хланя, яка сприяла покращенню благоустрою міста. В кінці 2010 та на початку 2011 за сприяння вищезгаданого мецената та мера Олевська Анатолія Васильовича Повара було покладено бруківку по вулиці Зої Космодемянської та Привокзальній.
Шість з них встановлено на самій площі, ще одна – на зупинці поруч з банком.
Президент України В.Ф.Янукович призначив Забелу Леоніда Володимировича головою Ємільчинської районної державної адміністрації
Розпорядженням Президента України від 29 квітня
2011 року № 147/2011-рп головою Ємільчинської районної державної адміністрації призначено ЗАБЕЛУ Леоніда Володимировича.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
ЗАБЕЛА
Леонід Володимирович
Народився 13 жовтня 1957року у с. Варварівка Ємільчинського району. У 1979 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «агрономія».
ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
У 1979 році після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту трудову діяльність розпочинав агролісомеліоратором, згодом старшим агрономом-технологом хмелерадгоспу «Комсомолець», що у с.Варварівка Ємільчинського району.
По закінченню служби в армії з травня 1981 року працював головним агрономом, а з листопада 1990 року по лютий 1992 року - директором радгоспу імені ХХV з’їзду КПРС, що у с.Рихальське Ємільчинського району.
З лютого 1992 по травень 2011року - директор державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Ємільчинського району.
Нагороджений орденом Дружби народів (1991 рік), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009р), Заслужений працівник сільського господарства України; депутат Ємільчинської районної ради.
2011 року № 147/2011-рп головою Ємільчинської районної державної адміністрації призначено ЗАБЕЛУ Леоніда Володимировича.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
ЗАБЕЛА
Леонід Володимирович
Народився 13 жовтня 1957року у с. Варварівка Ємільчинського району. У 1979 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «агрономія».
ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
У 1979 році після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту трудову діяльність розпочинав агролісомеліоратором, згодом старшим агрономом-технологом хмелерадгоспу «Комсомолець», що у с.Варварівка Ємільчинського району.
По закінченню служби в армії з травня 1981 року працював головним агрономом, а з листопада 1990 року по лютий 1992 року - директором радгоспу імені ХХV з’їзду КПРС, що у с.Рихальське Ємільчинського району.
З лютого 1992 по травень 2011року - директор державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Ємільчинського району.
Нагороджений орденом Дружби народів (1991 рік), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009р), Заслужений працівник сільського господарства України; депутат Ємільчинської районної ради.
Вшанування жертв Другої світової війни.
Українцю!
Підтримай мітинг з приводу 66-х роковин
завершення Другої світової війни в Європі,
перемоги народів світу над нацизмом
та вшанування її жертв.
Покажи свою небайдужість до долі мільйонів людей,
котрі загинули у цій страшній війні в Україні та усьому світі!
Вшануй їх пам'ять.
Гуртуймося 8 травня 2011 року
об 11 годині
біля монументу Слави на вулиці Черняховського.
Оргкомітет.
Шановні житомиряни!
В тридцяті роки дві могутні тоталітарні держави – нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз (фактично Росія), – намагались розповсюдити свої порядки на весь світ та проводили експансіоністську політику на підкорення інших народів.
1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз, спільним нападом на Польщу згідно пакту Молотова-Ріббентропа, розв’язали Другу світову війну, яка охопила понад 60 країн світу. За шість років найкровопролитнішої війни в історії людства були вбиті, померли від ран, знищені в концтаборах понад 100 млн. людей. По українській землі двічі прокотився вогненний вал боїв, який змітав на своєму шляху людей, села і міста. Українці, які не мали своєї держави, змушені були вмирати за інтереси чужих держав та їхніх владарів. Загинуло біля 13,5 млн. синів і дочок України.
Але і в таких важких умовах когорта українських героїв і патріотів, які високо підняли прапор незалежності України, боролись під синьо-жовтим прапором та з тризубом в нерівному бою за українську самостійну державу.
66 років тому німецький нацизм силами антигітлерівської коаліції був знищений. Але залишився комуністичний режим Радянського Союзу, в складі якого Україна знемагала ще 46 років.
І от, на двадцятому році Незалежності, деякі політичні сили, на догоду колишньому колонізатору, намагаються нав’язати українському народові бучне святкування. Замість того, щоб віднайти і впорядкувати поховання, допомогти небагатьом ще живим ветеранам, плануються концерти, феєрверки, демонстрації. Мабуть, щоб відволікти увагу від різкого підвищення цін і тарифів, одних з найнижчих в Європі зарплат та пенсій. То що святкуємо?..
Закликаємо житомирян 8-го травня відзначити день закінчення Другої Світової війни, знищення нацизму та вшанувати пам'ять багатомільйонних жертв, в тому числі українців, покласти квіти до могил загиблих, помолитися.
Підтримай мітинг з приводу 66-х роковин
завершення Другої світової війни в Європі,
перемоги народів світу над нацизмом
та вшанування її жертв.
Покажи свою небайдужість до долі мільйонів людей,
котрі загинули у цій страшній війні в Україні та усьому світі!
Вшануй їх пам'ять.
Гуртуймося 8 травня 2011 року
об 11 годині
біля монументу Слави на вулиці Черняховського.
Оргкомітет.
Шановні житомиряни!
В тридцяті роки дві могутні тоталітарні держави – нацистська Німеччина та комуністичний Радянський Союз (фактично Росія), – намагались розповсюдити свої порядки на весь світ та проводили експансіоністську політику на підкорення інших народів.
1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз, спільним нападом на Польщу згідно пакту Молотова-Ріббентропа, розв’язали Другу світову війну, яка охопила понад 60 країн світу. За шість років найкровопролитнішої війни в історії людства були вбиті, померли від ран, знищені в концтаборах понад 100 млн. людей. По українській землі двічі прокотився вогненний вал боїв, який змітав на своєму шляху людей, села і міста. Українці, які не мали своєї держави, змушені були вмирати за інтереси чужих держав та їхніх владарів. Загинуло біля 13,5 млн. синів і дочок України.
Але і в таких важких умовах когорта українських героїв і патріотів, які високо підняли прапор незалежності України, боролись під синьо-жовтим прапором та з тризубом в нерівному бою за українську самостійну державу.
66 років тому німецький нацизм силами антигітлерівської коаліції був знищений. Але залишився комуністичний режим Радянського Союзу, в складі якого Україна знемагала ще 46 років.
І от, на двадцятому році Незалежності, деякі політичні сили, на догоду колишньому колонізатору, намагаються нав’язати українському народові бучне святкування. Замість того, щоб віднайти і впорядкувати поховання, допомогти небагатьом ще живим ветеранам, плануються концерти, феєрверки, демонстрації. Мабуть, щоб відволікти увагу від різкого підвищення цін і тарифів, одних з найнижчих в Європі зарплат та пенсій. То що святкуємо?..
Закликаємо житомирян 8-го травня відзначити день закінчення Другої Світової війни, знищення нацизму та вшанувати пам'ять багатомільйонних жертв, в тому числі українців, покласти квіти до могил загиблих, помолитися.
Кривава ДТП на Житомирщині
Кривава дорожньо-транспортна пригода днями сталася на Житомирщині. В місті Бердичеві 3 травня близько 20.40 від зіткнення твох автомобілей шестеро людей отримали тілесні ушкодження.
Як повідомляє прес-служба УМВС України в Житомирській області, за попередніми даними встановлено, що водій автомобіля «ІВЕКО», 35-річний житель Бердичівського району, раптово виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з автомобілем «БМВ», за кермом якого перебував 32-річний працівник міліції.
Унаслідок ДТП водії транспортних засобів отримали тілесні ушкодження, також постраждали по двоє пасажирів кожної машини. Автомобіль «ІВЕКО» перевозив працівників однієї з установ виконання покарань, а в «БМВ» знаходились працівник міліції та вчитель загальноосвітньої школи. Усі місцеві жителі. Працівники міліції перебували поза службою у цивільному одязі.
Прокуратура Бердичева вже порушила кримінальну справу за фактом ДТП. Наразі проводяться усі необхідні експертизи: як лікарські, так і технічні. Стало відомо, що за кермом «БМВ» знаходився міліціонер.
Як повідомляє прес-служба УМВС України в Житомирській області, за попередніми даними встановлено, що водій автомобіля «ІВЕКО», 35-річний житель Бердичівського району, раптово виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з автомобілем «БМВ», за кермом якого перебував 32-річний працівник міліції.
Унаслідок ДТП водії транспортних засобів отримали тілесні ушкодження, також постраждали по двоє пасажирів кожної машини. Автомобіль «ІВЕКО» перевозив працівників однієї з установ виконання покарань, а в «БМВ» знаходились працівник міліції та вчитель загальноосвітньої школи. Усі місцеві жителі. Працівники міліції перебували поза службою у цивільному одязі.
Прокуратура Бердичева вже порушила кримінальну справу за фактом ДТП. Наразі проводяться усі необхідні експертизи: як лікарські, так і технічні. Стало відомо, що за кермом «БМВ» знаходився міліціонер.
У Житомирі суд скасував зобов'язання вивішувати червоні прапори
За позовом Житомирської «Свободи» у судовому порядку встановлено відсутність зобов’язального характеру рішення про вивішування червоних прапорів
Як повідомили в Прес-службі Житомирської обласної організації ВО "Свобода", 22 квітня Житомирський окружний адміністративний суд за наслідками розгляду позову Житомирської обласної організації ВО «Свобода» встановив, що рішення Житомирської обласної ради № 152 від 17.03.2011 р. про вивішування червоних прапорів 9 травня на адмінбудинках, установах медицини, освіти і культури та ін. носить рекомендаційний характер. Тобто приписи рішення облради не є обов’язковими, про що суд виніс відповідну ухвалу.
Враховуючи наведене, вказане рішення облради не є правовою підставою для вивішування червоних прапорів.
«Тому я хочу закликати не піддаватися на провокації про наявність якогось там рішення, яке нібито зобов’язує 9 травня вивішувати червоні прапори. Відтак у ці дні слід вшановувати пам'ять загиблих у Другій світовій війні, а не червоні ганчірки. Нагадаю, що під цими ганчірками відбувалися спільні військові паради фашистів і сталіністів у 1939 р.», - зауважив голова обласної організації ВО «Свобода» Сидір Кізін.
Як повідомили в Прес-службі Житомирської обласної організації ВО "Свобода", 22 квітня Житомирський окружний адміністративний суд за наслідками розгляду позову Житомирської обласної організації ВО «Свобода» встановив, що рішення Житомирської обласної ради № 152 від 17.03.2011 р. про вивішування червоних прапорів 9 травня на адмінбудинках, установах медицини, освіти і культури та ін. носить рекомендаційний характер. Тобто приписи рішення облради не є обов’язковими, про що суд виніс відповідну ухвалу.
Враховуючи наведене, вказане рішення облради не є правовою підставою для вивішування червоних прапорів.
"Хтось будує, а хтось руйнує"
Днями ми повідомляли про те, що Олевська міська рада на шостій сесії вирішила віднести земельну ділянку площею 1,17 га для створення заповідника місцевого значення «Древлянський Олевськ» по вулиці Щорса (Бабина гора).
Головною метою роботи буде написання проекту для отримання гранту від благодійного фонду Рената Ахметова «Розвиток України».
Зважаючи на це, ми вирішили дізнатися думку місцевих жителів та їх ставлення до урочища «Бабина гора». Радує той факт, що більшість людей хоч раз в житті чули про урочище та небайдуже ставляться до його майбутнього. Чимало олевчан, котрі проживають поблизу, частенько навідуються сюди щоб «культурно» відпочити, а хлопці ще й футбол поблизу пограти.
Проте мало кого хвилює екологічний та санітарний стан древнього городище. Лише поодинокі добрі серця виносять за собою сміття, але для більшості природа просто нічого не варта. Нелюди навіть наважуються утворювати на Бабиній горі смітник, продукція якого розноситься вітром і полем, і берегом Уборті.
З фото видно, як з подвіря житлових будинків сміття масово скидається до підніжжя пагорбів, та в природною водойму, котра з VIII століття, можливо, була створена з метою не приступності до городища.
Нагадаємо, що по переду чимало травневих свят і спекотне літо, тому вже сьогодні варто забити на сполох. Потрібно пам'ятати головне – наше місто древнє з глибокою історією, тому необхідно цінувати те що маємо.
Головною метою роботи буде написання проекту для отримання гранту від благодійного фонду Рената Ахметова «Розвиток України».
Зважаючи на це, ми вирішили дізнатися думку місцевих жителів та їх ставлення до урочища «Бабина гора». Радує той факт, що більшість людей хоч раз в житті чули про урочище та небайдуже ставляться до його майбутнього. Чимало олевчан, котрі проживають поблизу, частенько навідуються сюди щоб «культурно» відпочити, а хлопці ще й футбол поблизу пограти.
На засіданні виконкому
На засіданні виконкому міської ради розглянуті традиційні питання зрізання дерев, оформлення права власності нерухомого майна, що перебуває у власності фізичних і юридичних осіб, видано дозволи на збір матеріалів попереднього погодження, на відкриття об'єктів торгівлі тощо.
Членами виконкому були розглянуті питання підготовки до Дня Перемоги та святкування Дня міста. У День Перемоги міська рада традиційно гостинно запросить ветеранів до Центру художньо-естетичної творчості учнівської молоді, візьме участь у мітингу та у вечірній концертній програмі. Прийнято рішення встановити меморіальну дошку на честь О.Ф. Федорова на одному з будинків по вулиці, що носить його ім'я.
Затверджено акт обстеження вибору земельної ділянки для розміщення пам'ятного знака з нагоди проголошення Олевської республіки.
Що стосується Дня міста, то в цьому році він пройде досить скромно, враховуючи те, що у наступному році ми почнемо новий відлік років нашому місту - святкуватимемо 1300-річчя заснування Олевська. Такий вік підтвердили археологічні знахідки на території міста.
Членами виконкому були розглянуті питання підготовки до Дня Перемоги та святкування Дня міста. У День Перемоги міська рада традиційно гостинно запросить ветеранів до Центру художньо-естетичної творчості учнівської молоді, візьме участь у мітингу та у вечірній концертній програмі. Прийнято рішення встановити меморіальну дошку на честь О.Ф. Федорова на одному з будинків по вулиці, що носить його ім'я.
Затверджено акт обстеження вибору земельної ділянки для розміщення пам'ятного знака з нагоди проголошення Олевської республіки.
Що стосується Дня міста, то в цьому році він пройде досить скромно, враховуючи те, що у наступному році ми почнемо новий відлік років нашому місту - святкуватимемо 1300-річчя заснування Олевська. Такий вік підтвердили археологічні знахідки на території міста.
Автопробіг до Дня Перемоги
На Житомирщині стартував автопробіг, присвячений 66-ій річниці з Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні. В даній акції участь взяли ветерани та водії Товариства сприяння оборони України Житомирської області.
З обласного центру автоколони рушили заздалегідь розробленим маршрутом. До колони приєднувалися представники районних осередків Товариства сприяння оборони України, і в першій половині дня автомобілі з прапорами завітали до Олевська.
Учасники акції зробили зупинку на поблизу пам'ятника воїнів-афганців і Обеліску слави з метою вшанування та покладання квітів.
Далі машини рушили до села Копище, щоб завітати до Музею війни та покласти квіти біля пам'ятника загиблих у Великій Вітчизняній. Після мітингу та вшанування ветеранів, автомобілісти завітали до прикордонної застави села Копище. Всі бажаючі мали можливість ознайомитися з роботою і умовами праці прикордонників, та оцінити їх підготовку під час тренування.
По дорозі додому, на перехресті дороги поблизу села Кишин, автомобільну колону зустрічали з хлібом-сіллю.
З обласного центру автоколони рушили заздалегідь розробленим маршрутом. До колони приєднувалися представники районних осередків Товариства сприяння оборони України, і в першій половині дня автомобілі з прапорами завітали до Олевська.
Учасники акції зробили зупинку на поблизу пам'ятника воїнів-афганців і Обеліску слави з метою вшанування та покладання квітів.
Далі машини рушили до села Копище, щоб завітати до Музею війни та покласти квіти біля пам'ятника загиблих у Великій Вітчизняній. Після мітингу та вшанування ветеранів, автомобілісти завітали до прикордонної застави села Копище. Всі бажаючі мали можливість ознайомитися з роботою і умовами праці прикордонників, та оцінити їх підготовку під час тренування.
Не тільки мрією про гранти!
Починаючи з липня минулого року газета "Новини Олевська" постійно інформує читачів і городян про те, як працює робоча група по реалізації проекту "Сталий міський розвиток" у нашому місті.
В даний час збираються анкети з думкою городян щодо майбутнього розвитку Олевська. Нагадуємо, що в анкеті міститься три запитання: що подобається в нашому місті, що необхідно змінити і яким повинен бути Олевськ через 15 років. Анкета анонімна, але є люди, які залишають в них свої прізвища або висловлюють власні думки по телефону, як, наприклад, І.І. Існюк. Ілля Іванович сказав нам, що найбільше йому в Олевську подобаються люди - терплячі, працьовиті, здібні і гостинні. Змінити в нашому місті треба ситуацію на підприємствах, які зі славних олевських перетворилися на приватні з господарями у столиці. Мова йде про фарфоровий завод і завод тракторних нормалей. Обидва підприємства знаходяться майже в центрі міста, його історичнім частині, а благоустрій обох бажає бути кращим. Крім того, недбале ставлення до вирішення земельних питань, зокрема, по фарзаводу, заслуговує на те, щоб піднімати клопотання на найвищому державному рівні, якщо на обласному вони не вирішуються.
На третє питання Ілля Іванович відповів, погоджуючись з Баченням майбутнього Олевська. Він теж за те, щоб через років 10-15 на його території працювало достатньо невеличких рентабельних підприємств.
До 11 травня необхідно завершити роботу і відправити на конкурс проекти, над якими працюють громадські організації міста з метою отримання грантів.
Сьогодні ми пропонуємо читачам ознайомитися з основними положеннями двох проектів.
Громадська організація "Агенція розвитку громади міста Олевськ" (скорочено "АРГО", керівник Т.В. Заруба) збирається у рамках проекту працювати з молодими сім'ями. Ось як визначає "АРГО" АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ:
"Для роботи над створенням Стратегії розвитку міста необхідно залучити якомога більше громадян, переважна більшість яких в даний час є досить пасивними. Разом з тим, є категорія людей, яким насправді небайдуже, як розвиватиметься місто. Це - молоді сім'ї, які мають в Олевську житло, роботу, де вчаться і виховуються у закладах освіти їхні діти. Саме вони зацікавлені в тому, щоб у місті (у даний час депресивному) були створені комфортні умови для проживання та гармонійного розвитку не тільки для них, але й для тієї частини молоді, яка в даний час з-за відсутності веде здоровий спосіб життя, не має можливості створювати та утримувати сім'ї. Отже, цільова група, до якої відносяться молоді сім'ї, є найбільш зацікавленою у тому, яким шляхом розвиватиметься місто, і які можуть активізуватися, долучившись до розробки Стратегічного плану розвитку Олевська".
У процесі роботи автори проекту поцікавилися у молодих сімей щодо їхньої думки майбутніх пріоритетів розвитку Олевська. Виявилося, що подружжя Тетяна та Юрій Русин, Наталія та Сергій Євдокимо-ви міркують майже однаково. Вони вважають, що Олевськ - одне з найдревніших міст українського Полісся, яке у 2012 році святкуватиме своє 1300-ліття. Упродовж 2009¬2011 років Інститутом археології НАН України на території міста проведені і тривають археологічні розкопки. За висновком археологів в Олевську є можливість створити археологічний музей-скансен шляхом натурного відтворення літописного древлянського міста. Музейні об'єкти подібного типу в Україні (на відміну від інших країн) відсутні. Тож зрозуміло, що значне місце у Стратегічному плані розвитку Олевська, відповідно до Бачення майбутнього міста, повинен зайняти туризм.
Розвиток туристичної галузі передбачає не тільки створення певної кількості цікавих об'єктів, але й має на увазі загальну гостинну атмосферу міста. Жителі Олевська, який стане привабливим для туристів, повинні не тільки добре знати його історію, але й володіти навичками спілкування, прийому гостей, вміти надати їм необхідні послуги.
Отже, активізація громадян (у першу чергу членів молодих сімей) шляхом залучення їх до розробки і подальшої реалізації Стратегічного плану розвитку Олевська, а також забезпечення їх навчання і формування певних навичок для розвитку туристичної галузі в місті є актуальними.
Громадська організація "Сила громади - майбутнє Олевська" (керівник О.Б. Ковальчук) готує проект "Залучення людей з особливими потребами до написання стратегічного плану розвитку міста".
"ПРОБЛЕМА полягає в тому, що в даний час у місті Олевську проживає 916 людей з особливими потребами. І ці люди є виключеними з повноцінного життя суспільства.
В 2010 р. вперше отримало інвалідність 199 чоловік, (в 2009 р. -246 чоловік), з них 177 чол. працездатного віку.
В УП та СЗН стоїть на обліку 198 дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, що проживають в м. Олевську.
Повну медичну реабілітацію щорічно проходить 708 чоловік в закладах охорони здоров'я.
УП та СЗН проводить певну роботу по соціальній реабілітації: близько 450 людям надаються певна матеріальна допомога, 115 чол. обслуговується волонтерами. Але вся ця робота є недостатньою.
Люди з обмеженими можливостями слабо залучені до участі в громадських справах та місцевого самоврядування в нашому місті.
На це є декілька причин.
На даний час в м. Олевську відсутні належні організаційні структури, які б об'єднали їх, захищали та відстоювали їх права. Також у зазначеної категорії людей немає технічних навичків та знань з механізмів лобіювання своїх інтересів.
Це призводить до недостатньої участі в громадському житті, низької здатності впливати на органи державної влади, відстоювати свої права та просувати свої інтереси.
Як наслідок, люди з обмеженими можливостями не можуть брати участь у виробленні політики органів місцевого самоврядування, не беруть участі в обговоренні стратегічних перспектив міського економічного розвитку, тому не будуть відображені інтереси великої кількості людей (916 в м.Олевську) в стратегічному плані розвитку міста.
Відсутність такої організації є причиною слабкого представлення інтересів людей з особливими потребами на будь-яких рівнях місцевої влади.
Отже, МЕТОЮ проекту є сприяння підвищення активності людей з обмеженими можливостями шляхом проведення інформаційно - просвітницької кампанії серед цієї категорії населення".
Як бачимо, ті, хто відгукнувся на пропозицію взяти участь у написанні проектів, ставлять перед собою, власне кажучи, одну мету - активізувати різні категорії громадян.
Варто зазначити, що ідея обох проектів правильна, адже зміни на краще не впадуть з неба, ніхто інший, крім самих олевчан, не зробить місто комфортним, затишним, привабливим для всіх.
Свій проект на конкурс виставляє також молодіжна громадська організація "Креативний загін".
В даний час збираються анкети з думкою городян щодо майбутнього розвитку Олевська. Нагадуємо, що в анкеті міститься три запитання: що подобається в нашому місті, що необхідно змінити і яким повинен бути Олевськ через 15 років. Анкета анонімна, але є люди, які залишають в них свої прізвища або висловлюють власні думки по телефону, як, наприклад, І.І. Існюк. Ілля Іванович сказав нам, що найбільше йому в Олевську подобаються люди - терплячі, працьовиті, здібні і гостинні. Змінити в нашому місті треба ситуацію на підприємствах, які зі славних олевських перетворилися на приватні з господарями у столиці. Мова йде про фарфоровий завод і завод тракторних нормалей. Обидва підприємства знаходяться майже в центрі міста, його історичнім частині, а благоустрій обох бажає бути кращим. Крім того, недбале ставлення до вирішення земельних питань, зокрема, по фарзаводу, заслуговує на те, щоб піднімати клопотання на найвищому державному рівні, якщо на обласному вони не вирішуються.
На третє питання Ілля Іванович відповів, погоджуючись з Баченням майбутнього Олевська. Він теж за те, щоб через років 10-15 на його території працювало достатньо невеличких рентабельних підприємств.
До 11 травня необхідно завершити роботу і відправити на конкурс проекти, над якими працюють громадські організації міста з метою отримання грантів.
Сьогодні ми пропонуємо читачам ознайомитися з основними положеннями двох проектів.
Громадська організація "Агенція розвитку громади міста Олевськ" (скорочено "АРГО", керівник Т.В. Заруба) збирається у рамках проекту працювати з молодими сім'ями. Ось як визначає "АРГО" АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ:
"Для роботи над створенням Стратегії розвитку міста необхідно залучити якомога більше громадян, переважна більшість яких в даний час є досить пасивними. Разом з тим, є категорія людей, яким насправді небайдуже, як розвиватиметься місто. Це - молоді сім'ї, які мають в Олевську житло, роботу, де вчаться і виховуються у закладах освіти їхні діти. Саме вони зацікавлені в тому, щоб у місті (у даний час депресивному) були створені комфортні умови для проживання та гармонійного розвитку не тільки для них, але й для тієї частини молоді, яка в даний час з-за відсутності веде здоровий спосіб життя, не має можливості створювати та утримувати сім'ї. Отже, цільова група, до якої відносяться молоді сім'ї, є найбільш зацікавленою у тому, яким шляхом розвиватиметься місто, і які можуть активізуватися, долучившись до розробки Стратегічного плану розвитку Олевська".
У процесі роботи автори проекту поцікавилися у молодих сімей щодо їхньої думки майбутніх пріоритетів розвитку Олевська. Виявилося, що подружжя Тетяна та Юрій Русин, Наталія та Сергій Євдокимо-ви міркують майже однаково. Вони вважають, що Олевськ - одне з найдревніших міст українського Полісся, яке у 2012 році святкуватиме своє 1300-ліття. Упродовж 2009¬2011 років Інститутом археології НАН України на території міста проведені і тривають археологічні розкопки. За висновком археологів в Олевську є можливість створити археологічний музей-скансен шляхом натурного відтворення літописного древлянського міста. Музейні об'єкти подібного типу в Україні (на відміну від інших країн) відсутні. Тож зрозуміло, що значне місце у Стратегічному плані розвитку Олевська, відповідно до Бачення майбутнього міста, повинен зайняти туризм.
Розвиток туристичної галузі передбачає не тільки створення певної кількості цікавих об'єктів, але й має на увазі загальну гостинну атмосферу міста. Жителі Олевська, який стане привабливим для туристів, повинні не тільки добре знати його історію, але й володіти навичками спілкування, прийому гостей, вміти надати їм необхідні послуги.
Отже, активізація громадян (у першу чергу членів молодих сімей) шляхом залучення їх до розробки і подальшої реалізації Стратегічного плану розвитку Олевська, а також забезпечення їх навчання і формування певних навичок для розвитку туристичної галузі в місті є актуальними.
Громадська організація "Сила громади - майбутнє Олевська" (керівник О.Б. Ковальчук) готує проект "Залучення людей з особливими потребами до написання стратегічного плану розвитку міста".
"ПРОБЛЕМА полягає в тому, що в даний час у місті Олевську проживає 916 людей з особливими потребами. І ці люди є виключеними з повноцінного життя суспільства.
В 2010 р. вперше отримало інвалідність 199 чоловік, (в 2009 р. -246 чоловік), з них 177 чол. працездатного віку.
В УП та СЗН стоїть на обліку 198 дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, що проживають в м. Олевську.
Повну медичну реабілітацію щорічно проходить 708 чоловік в закладах охорони здоров'я.
УП та СЗН проводить певну роботу по соціальній реабілітації: близько 450 людям надаються певна матеріальна допомога, 115 чол. обслуговується волонтерами. Але вся ця робота є недостатньою.
Люди з обмеженими можливостями слабо залучені до участі в громадських справах та місцевого самоврядування в нашому місті.
На це є декілька причин.
На даний час в м. Олевську відсутні належні організаційні структури, які б об'єднали їх, захищали та відстоювали їх права. Також у зазначеної категорії людей немає технічних навичків та знань з механізмів лобіювання своїх інтересів.
Це призводить до недостатньої участі в громадському житті, низької здатності впливати на органи державної влади, відстоювати свої права та просувати свої інтереси.
Як наслідок, люди з обмеженими можливостями не можуть брати участь у виробленні політики органів місцевого самоврядування, не беруть участі в обговоренні стратегічних перспектив міського економічного розвитку, тому не будуть відображені інтереси великої кількості людей (916 в м.Олевську) в стратегічному плані розвитку міста.
Відсутність такої організації є причиною слабкого представлення інтересів людей з особливими потребами на будь-яких рівнях місцевої влади.
Отже, МЕТОЮ проекту є сприяння підвищення активності людей з обмеженими можливостями шляхом проведення інформаційно - просвітницької кампанії серед цієї категорії населення".
Як бачимо, ті, хто відгукнувся на пропозицію взяти участь у написанні проектів, ставлять перед собою, власне кажучи, одну мету - активізувати різні категорії громадян.
Варто зазначити, що ідея обох проектів правильна, адже зміни на краще не впадуть з неба, ніхто інший, крім самих олевчан, не зробить місто комфортним, затишним, привабливим для всіх.
Свій проект на конкурс виставляє також молодіжна громадська організація "Креативний загін".
Впродовж квітня місяця у Олевському районі трапилося 15 пожеж.
01.04. у с. Андріївка горіла безгосподарська будівля. 03.04. біля ретранслятора по вул. Свято-Миколаївській у м. Олевськ загорілася суха трава. 04.04. пожежа в с. Лопатичі - піднавіс із сіном.
05.04. в Олевську запалав легковий автомобіль ІЖ-412. 15.04. в Олевську по вул. Шкільній, 2 загорівся дерев'яний навіс для сіна.
16.04. - пожежа с. Юрово, житловий будинок.
19.04. в с. Сущани горів дерев'яний гараж, у якому знаходився трактор Т-16. Вогнем знищено гараж, пошкоджено трактор.
22 квітня сталося одразу 3 пожежі: житловий будинок в с. Соснівка та в м. Олевськ по вул. Чапаева, 90, а також стіжок сіна у с. Забороччя.
23.04. Олевська СДПЧ-17 надавала допомогу в гасінні торфу Жовтневському торфопереробному заводу (Лугинський район). 24.04. - торфополе №4 площею 1,5 га Жовтневського торфопереробного заводу (Олевський район).
25.04. у с. Кишин загорівся піднавіс, а в Олевську поблизу залізничного вокзалу хтось підпалив суху траву.
26.04. ППЧ-59 смт. Новоозерянка виїжджала на гасіння хліва у смт. Дружба.
26.04. СДПЧ-17 ліквідовувала наслідки пожежі у с. Журжевичі, де у господарки Н. згоріло 2 хліви.
Крім того, за вказаний період трапився ряд нещасних випадків, частина з яких мала трагічні наслідки. Так, 31 березня в с. Замисловичі, у ставку біля свого будинку було знайдено гр. П., 15.02.07 р.н. Діагноз, встановлений СМЕ: утопления у воді.
16.04. в реанімаційне відділення Олевської ЦРЛ поступив гр. М., 13.03.10 р.н., с. Замисловичі, з діагнозом: термічний опік правої кисті. Впав у казан з картоплею.
Цього ж числа в травматологічне відділення Олевської ЦРЛ поступив гр. К., 1979 р.н., м. Олевськ. Діагноз: закрита черепно-мозкова травма (впав з мопеда).
В приймальне відділення поступила гр. К., 1982 р.н., с. Болярка з різаними ранами нижньої частини обох передпліч.
20.04. у м. Олевськ по вул. Свято-Миколаївській (біля Укртелекому) сталася ДТП - на крутому повороті перевернувся трактор МТЗ-80, що належить ДП "Будпослуги-2". Жертв немає.
27-30. 04. трапилося ще 3 загоряння торфополів - у Новоозерянці та Копищах, куди також виїжджали пожежники.
Інформацію надав В.М. Стужук, начальник Олевського РВ ГУ МНС, України в Житомирській області, майор служби цивільного захисту.
05.04. в Олевську запалав легковий автомобіль ІЖ-412. 15.04. в Олевську по вул. Шкільній, 2 загорівся дерев'яний навіс для сіна.
16.04. - пожежа с. Юрово, житловий будинок.
19.04. в с. Сущани горів дерев'яний гараж, у якому знаходився трактор Т-16. Вогнем знищено гараж, пошкоджено трактор.
22 квітня сталося одразу 3 пожежі: житловий будинок в с. Соснівка та в м. Олевськ по вул. Чапаева, 90, а також стіжок сіна у с. Забороччя.
23.04. Олевська СДПЧ-17 надавала допомогу в гасінні торфу Жовтневському торфопереробному заводу (Лугинський район). 24.04. - торфополе №4 площею 1,5 га Жовтневського торфопереробного заводу (Олевський район).
25.04. у с. Кишин загорівся піднавіс, а в Олевську поблизу залізничного вокзалу хтось підпалив суху траву.
26.04. ППЧ-59 смт. Новоозерянка виїжджала на гасіння хліва у смт. Дружба.
26.04. СДПЧ-17 ліквідовувала наслідки пожежі у с. Журжевичі, де у господарки Н. згоріло 2 хліви.
Крім того, за вказаний період трапився ряд нещасних випадків, частина з яких мала трагічні наслідки. Так, 31 березня в с. Замисловичі, у ставку біля свого будинку було знайдено гр. П., 15.02.07 р.н. Діагноз, встановлений СМЕ: утопления у воді.
16.04. в реанімаційне відділення Олевської ЦРЛ поступив гр. М., 13.03.10 р.н., с. Замисловичі, з діагнозом: термічний опік правої кисті. Впав у казан з картоплею.
Цього ж числа в травматологічне відділення Олевської ЦРЛ поступив гр. К., 1979 р.н., м. Олевськ. Діагноз: закрита черепно-мозкова травма (впав з мопеда).
В приймальне відділення поступила гр. К., 1982 р.н., с. Болярка з різаними ранами нижньої частини обох передпліч.
20.04. у м. Олевськ по вул. Свято-Миколаївській (біля Укртелекому) сталася ДТП - на крутому повороті перевернувся трактор МТЗ-80, що належить ДП "Будпослуги-2". Жертв немає.
27-30. 04. трапилося ще 3 загоряння торфополів - у Новоозерянці та Копищах, куди також виїжджали пожежники.
Інформацію надав В.М. Стужук, начальник Олевського РВ ГУ МНС, України в Житомирській області, майор служби цивільного захисту.
День цивільного захисту
Результативно пройшов 29 квітня в Олевській ЗОШ №3. Захід відбувався в рамках оголошеного з 4-го по 29 квітня місячника безпеки життєдіяльності, який приурочено до Дня цивільного захисту (29 квітня).
Перший тиждень місячника проходив під девізом охорони праці, другий - тиждень безпеки руху, третій - пожежної безпеки, і четвертий, завершальний - тиждень знань безпеки життєдіяльності. Протягом усього цього часу у школі проводилися різні заходи - відкриті уроки, класні години, готувалися учнівські твори даної тематики, підготовлено цікаву виставку малюнків тощо.
І ось, коли настав День цивільного захисту, школярі (звісно ж, під наставництвом своїх учителів) мали чудову нагоду продемонструвати набуті протягом навчального року і підсилені поглибленим вивченням протягом місячника свої знання і навички поводження в можливих екстремальних ситуаціях.
Загальна евакуація школи під час так званої умовної "пожежі" пройшла з непоганим результатом - 2 хвилини 52 секунди (попередня, тренувальна - за 3 хвилини 30 секунд).
Далі розпочалася спортивна естафета серед учнів 7-8-х класів, де школярі змагалися у спритності. Затим - воєнізовані змагання серед команд одинадцятикласників - по наданню першої медичної допомоги, умінню максимально швидко одягати захисний костюм в разі радіаційної небезпеки. А на долю учнів 10-х класів випало підготувати фотогазету за підсумками минулого року.
І на завершення цікавого і корисного для всіх заходу відбулася показова вистава ланки газодимозахисної служби пожежної частини (СДПЧ-17) під керівництвом начальника караулу Олександра Васильовича Осипчука. Спершу було продемонстровано блискавично вправне гасіння пожежі, далі рятівники показали, як працює спеціальна техніка в надзвичайних ситуаціях - уміло користувалися бензорізом та гідроінструментом, розрізаючи металевий предмет, а також спеціальною надміцною подушкою, що при певних умовах може виконувати роль домкрата. Окрім того, діти з цікавістю спостерігали, як працює апарат на стиснутому повітрі (АСП-2) в разі необхідності потрапляння пожежника в охоплене вогнем приміщення. Все, що побачили школярі цього дня на стадіоні, що став тренувальним майданчиком, викликало в них щире захоплення. А організував усі захоплюючі показові операції команди, яка фахово працює в екстремальних умовах, для Олевської ЗОШ №3 начальник СДПЧ-17 Володимир Михайлович Шанюк.
Перший тиждень місячника проходив під девізом охорони праці, другий - тиждень безпеки руху, третій - пожежної безпеки, і четвертий, завершальний - тиждень знань безпеки життєдіяльності. Протягом усього цього часу у школі проводилися різні заходи - відкриті уроки, класні години, готувалися учнівські твори даної тематики, підготовлено цікаву виставку малюнків тощо.
І ось, коли настав День цивільного захисту, школярі (звісно ж, під наставництвом своїх учителів) мали чудову нагоду продемонструвати набуті протягом навчального року і підсилені поглибленим вивченням протягом місячника свої знання і навички поводження в можливих екстремальних ситуаціях.
Загальна евакуація школи під час так званої умовної "пожежі" пройшла з непоганим результатом - 2 хвилини 52 секунди (попередня, тренувальна - за 3 хвилини 30 секунд).
Далі розпочалася спортивна естафета серед учнів 7-8-х класів, де школярі змагалися у спритності. Затим - воєнізовані змагання серед команд одинадцятикласників - по наданню першої медичної допомоги, умінню максимально швидко одягати захисний костюм в разі радіаційної небезпеки. А на долю учнів 10-х класів випало підготувати фотогазету за підсумками минулого року.
І на завершення цікавого і корисного для всіх заходу відбулася показова вистава ланки газодимозахисної служби пожежної частини (СДПЧ-17) під керівництвом начальника караулу Олександра Васильовича Осипчука. Спершу було продемонстровано блискавично вправне гасіння пожежі, далі рятівники показали, як працює спеціальна техніка в надзвичайних ситуаціях - уміло користувалися бензорізом та гідроінструментом, розрізаючи металевий предмет, а також спеціальною надміцною подушкою, що при певних умовах може виконувати роль домкрата. Окрім того, діти з цікавістю спостерігали, як працює апарат на стиснутому повітрі (АСП-2) в разі необхідності потрапляння пожежника в охоплене вогнем приміщення. Все, що побачили школярі цього дня на стадіоні, що став тренувальним майданчиком, викликало в них щире захоплення. А організував усі захоплюючі показові операції команди, яка фахово працює в екстремальних умовах, для Олевської ЗОШ №3 начальник СДПЧ-17 Володимир Михайлович Шанюк.
Підписано меморандум про співробітництво між регіональним центром та райдержадміністрацією
Досить важливим кроком у напрямку формування плідної співпраці по впровадженню цілеспрямованої інвестиційної політики на Олевщині стало підписання минулого тижня меморандуму про співробітництво між Житомирським регіональним центром та Олевською райдержадміністрацією.
Підписання документу відбулося під час зібрання, яке пройшло під головуванням керівництва району. До присутніх у залі голів сільських, селищних рад, керівників підприємств, установ, організацій та ін. звернувся голова РДА А.В.Дяченко, який розповів про інвестиційний розвиток і соціальний потенціал району.
Затим директор Житомирського регіонального центру з інвестицій та розвитку М.О.Кілар здійснив презентацію згаданого центру. За словами Мирослава Олександровича, дана бюджетна установа була створена у серпні 2010 року. За період діяльності Житомирським представництвом було впроваджено цілий ряд ініціатив, ініційовано створення в області демонстраційного центру з інноваційної діяльності та формування регіональних пріоритетів розвитку, сформовано базу даних більше як із 150 інвестиційних пропозицій та проектів області, частина з яких (а це понад 40) розміщена у базі даних Держінвестицій, надано консультаційні послуги по розробленню проектів та їх супровід; центром щорічно проводиться робота щодо відбору бізнес-планів та проектів для участі в різних спеціалізованих експозиціях та виставках, форумах тощо.
Регіональний центр чітко окреслив усі проблемні питання, які гальмували та гальмують, в прямому розумінні цього слова, належний розвиток високих технологій, впровадження стратегічно важливих галузевих проектів та нарощення інвестиційного та інноваційного потенціалу області.
М.О.Кілар довів до відома усіх, що на рівні держави у поточному році в черговий раз проводиться конкурс на здешевлення відсоткових ставок по банківським кредитам, як! керівники підприємств отримували раніше і використовують зараз для впровадження своїх інвестиційних проектів. Тому центр надає таку практичну допомогу у формуванні і підготовці необхідного пакету документів для участі кожного зацікавленого , підприємства у такому конкурсному відборі.
Більш детально про умови і участі у конкурсі інвестиційних проектів, а також про комплекс заходів, які у найближчій перспективі має намір здійснити державна бюджетна установа Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку" та Держінвестицій України, розповів заступник директора регіонального центру з інвестицій та розвитку В.В.Сівко.
Про найбільш конкурентоспроможні інвестиційні проекти промислових та агропромислових підприємств району проінформували головний бухгалтер ЮВ "Олімпік Фарба" смт. Новобілокоровичі С.О.Романов та начальник планово-економічного відділу ТOB "Ратібор-ОЛ" (смт. Новібілокоровичі) Б.Н. Кучинський.
Підписання документу відбулося під час зібрання, яке пройшло під головуванням керівництва району. До присутніх у залі голів сільських, селищних рад, керівників підприємств, установ, організацій та ін. звернувся голова РДА А.В.Дяченко, який розповів про інвестиційний розвиток і соціальний потенціал району.
Затим директор Житомирського регіонального центру з інвестицій та розвитку М.О.Кілар здійснив презентацію згаданого центру. За словами Мирослава Олександровича, дана бюджетна установа була створена у серпні 2010 року. За період діяльності Житомирським представництвом було впроваджено цілий ряд ініціатив, ініційовано створення в області демонстраційного центру з інноваційної діяльності та формування регіональних пріоритетів розвитку, сформовано базу даних більше як із 150 інвестиційних пропозицій та проектів області, частина з яких (а це понад 40) розміщена у базі даних Держінвестицій, надано консультаційні послуги по розробленню проектів та їх супровід; центром щорічно проводиться робота щодо відбору бізнес-планів та проектів для участі в різних спеціалізованих експозиціях та виставках, форумах тощо.
Регіональний центр чітко окреслив усі проблемні питання, які гальмували та гальмують, в прямому розумінні цього слова, належний розвиток високих технологій, впровадження стратегічно важливих галузевих проектів та нарощення інвестиційного та інноваційного потенціалу області.
М.О.Кілар довів до відома усіх, що на рівні держави у поточному році в черговий раз проводиться конкурс на здешевлення відсоткових ставок по банківським кредитам, як! керівники підприємств отримували раніше і використовують зараз для впровадження своїх інвестиційних проектів. Тому центр надає таку практичну допомогу у формуванні і підготовці необхідного пакету документів для участі кожного зацікавленого , підприємства у такому конкурсному відборі.
Більш детально про умови і участі у конкурсі інвестиційних проектів, а також про комплекс заходів, які у найближчій перспективі має намір здійснити державна бюджетна установа Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку" та Держінвестицій України, розповів заступник директора регіонального центру з інвестицій та розвитку В.В.Сівко.
Про найбільш конкурентоспроможні інвестиційні проекти промислових та агропромислових підприємств району проінформували головний бухгалтер ЮВ "Олімпік Фарба" смт. Новобілокоровичі С.О.Романов та начальник планово-економічного відділу ТOB "Ратібор-ОЛ" (смт. Новібілокоровичі) Б.Н. Кучинський.
Підписатися на:
Дописи (Atom)