Чим далі, тим гірше. ДАІ інформує

670 порушень Правил дорожнього руху було виявлено та припинено працівниками Державтоінспекції на автошляхах Житомирщини упродовж минулих вихідних. Затримано 85 водіїв за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння. За перевищення швидкісних режимів складено 211 адміністративних протоколів.

Упродовж доби на автошляхах Житомирщини зафіксовано 3 дорожньо-траснпортні пригоди, внаслідок яких 1 людина загинула, ще 4 отримали тілесні ушкодження.

15 квітня близько 21 години в с. Неділище Ємільчинського району водій моторолера «Дельта», 57-річний мешканець с.Бараші, здійснив зіткнення з гужовим возом. На жаль, отримані тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям чоловіка. Він загинув на місці пригоди.

Близько 20 години 16 квітня на перехресті вулиць в м.Коростишеві водій автомобіля «ВАЗ-2104», 26-річний мешканець районного центру, здійснив наїзд на жінку та 8-річну дитину, які перетинали проїзну частину дороги.
Внаслідок ДТП пішоходи з отриманими тілесними ушкодженнями були госпіталізовані до лікарні.

Ще одна дорожньо-траспортна пригода, що сталася опівдні 17 квітня в Житомирському районі, стала причиною травмування двох жительок району, 37-ми та 34-х років. Жінки знаходилися в автомобілі «Фольцваген Пасат», водій якого перебував у стані алкогольного сп'яніння. На заокругленій ділянці дороги чоловік не впорався з керуванням, з’їхав у кювет, де автомобіль перекинувся. Обидві пасажирки з отриманими тілесними ушкодженнями потрапили до лікарні.

Працівники Державтоінспекції відзначають, що значна кількість дорожньо-транспортних пригод на автошляхах області, трапляються через водіїв, що дозволяють собі сісти за кермо в нетверезому стані. Неспроможність їх адекватно оцінювати дорожню обстановку, як правило, призводить до трагічних ситуацій.

Шановні водії! Пам’ятайте, що алкоголь і кермо – речі абсолютно несумісні. Не ризикуйте ні своїми, ані чужими здоров’ям і життям. Перед святкуванням заздалегідь подбайте про надійне місцезнаходження свого авто. Самі ж після вживання спиртного прогуляйтеся пішки до місця вашого слідування. Така прогулянка не просто не зашкодить, а й убереже вас від зайвих неприємностей і трагедій.

Фестиваль дружин юних пожежників

У відповідності до спільної постанови управління МНС України в Житомирській області, колегії управління освіти і науки ОДА, обласної організації Добровільного товариства України, наказом по відділу освіти РДА від ЗО березня 2011 року №91 в районі 12 квітня проводився фестиваль дружин юних пожежників-рятувальників.
16 команд шкіл району взяло участь у даному заході. Метою проведення фестивалю було залучення учнів до вивчення безпеки життєдіяльності, її пропаганда серед населення, формування навичок обережного поводження з вогнем, залучення до участі у діяльності дружин юних пожежників, яка сприяє покрашенню пожежної безпеки в районі.
Після цілого ряду конкурсів 1 місце посіла команда Олевської ЗОШ №2, 2-ге - Олевська гімназія, трете - Олевська ЗОШ №3.

Команди нагороджені грамотами районного відділу освіти та цінними подарунками від управління МНС України в Житомирській області. Подяками відділу освіти були відмічені команди Білокоровицької, Кишинської, Замисловицької, Корощинської, Жубровицької, Хочинської, Сущанської загальноосвітніх шкіл. На міжрайонному загальному фестивалі дружин юних пожежників-рятувальних в м.Коростень, який пройшов 13 квітня. Команда Олевської ЗОШ № 2 посіла 3 місце, пропустивши вперед команди Малина і Коростеня.

РАЦС: ДЕ ЙОМУ БУТИ - ВИРІШИВ СУД

З 2006 року міська рада намагалася усунути перешкоди щодо користування приміщеннями, які їй належать і які орендував районний відділ РАЦС.
На захист Олевського РАЦСу тоді виступили житомирська газета "Эхо" та олевська "Незалежна". При цьому недостовірно інформували читачів одна й друга, лякаючи усіх тим, що ніде буде проводити урочисті весільні обряди.
Крапку у справі поставив суд. Наводимо нижче витяг з наказу господарського суду Житомирської області: НАКАЗ № 6/1
На виконання рішення господарського суду Житомирської' області від ЗО вересня 2010 р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2011 р. у справі № 6/1-НМ за позовом Олевської міської ради Житомирської області (м. Олевськ)
до 1) Відділу реєстрації актів цивільного стану Олевського районного управління юстиції (м. Олевськ)
2) Олевського районного управління юстиції' Житомирської області (м.Олевськ)
НАКАЗУЮ:
Відділу реєстрації актів цивільного стану Олевського районного управління юстиції (11001, Житомирська область, м. Олевськ, вул. Володимирська,2, код 33367371) та Олевському районному управлінню
юстиції Житомирської області (11001, Житомирська область, м. Олевськ,
вул. Володимирська, 5, код 34900660) звільнити орендовані нежитлові приміщення, а саме: кімнату площею 12,7 кв. м та кімнату площею 7,9 кв. м, що розташовані на першому поверсі адміністративного приміщення Олевської міської ради по вул. Володимирській, 2 в м.Олевську.
Рішення господарського суду вступило в законну силу 25 лютого 2011 р. Звертаємо увагу читачів і всіх жителів міста та району на те, що міська рада не ставила і не ставить питання про звільнення обрядового залу. Що ж до робочих приміщень, то працівникам РАЦСУ доведеться все-таки добровільно або у примусовому порядку перебиратися на вул. Володимирську 5 - туди, де знаходиться все управління юстиції Олевського району.
Міська рада матиме у такому випадку можливість кардинально змінити перший поверх приміщення та поставити на новий рівень надання послуг населенню.

Стали рідними береги Уборті

Катерина Ігнатівна Рубанська, народившись у Кіровській області (Росія), навіть уявити собі не могла, що усе її доросле життя пройде на Україні. Та по закінченні у 1947 році на своїй батьківщині Пищальського гідролізного технікуму, була направлена на роботу в Олевськ. За часів існування великої країни - Радянського Союзу, це було нормальним явищем.
У вагоні, який тільки називався 'теплушкою", добиралася разом з однокашницею, що направлялася у Рокитне. Поряд сидів якийсь солідний дядько, який запитав дівчат, куди вони їдуть. Дізнавшись, сказав, що він із Олевська. Зав'язався діалог, ключові фрази якого вона пам'ятає до сьогодні:
- А Олевск большой город?
- Бо-о-льшой!
- А дома многоэтажные есть?
- Конечно!
- А трамваи ходят?
- Ходят, ходят...

Не тяжко здогадатися, якими було враження молодої спеціалістки, коли вона побачила" "большой город", а на другий день, прийшовши влаштовуватись на роботу, впізнала свого попутника, який виявився директором лісгоспу Гуменковим. Працювати ж Катерина Ігнатівна збиралася в Олевському хімлісгоспі - було у 50-х роках минулого сторіччя у нашому місті й таке підприємство.
Її гарно прийняло керівництво хімлісгоспу - директор Анатолій Іванович Шарапов та технорук Микола Архипович Бобришев. Спочатку Катерина працювала техніком, потім плановиком, жила на квартирі, доки лісгосп не збудував будинок для спеціалістів на вулиці Московській.

Як активну особу, дівчину запримітило партійне керівництво, і на звітно-виборній комсомольській конференції у 1950 році її обирають членом райкому комсомолу. Це стало для неї неочікуваним поворотом подій, тож упродовж місяця вона залишалася на попередньому місці, доки її за дзвінком з райкому партії не звільнили і не перевели на посаду завідуючої шкільним відділом РК ЛКСМУ. На новій роботі стало набагато важче: у повоєнному лісовому краї, де ще продовжували діяти націоналісти, потрібно було здебільшого пішки добиратися до кожного села, щоб перевірити роботу школи та прийняти заліки з лікнепу серед дорослих. Щодалі більше їй хотілося знову працювати по спеціальності. Тож через два роки, напередодні чергової конференції попросилася назад.

- Шукай заміну! - безапеляційно прозвучало суворо-партійне.
Катерина Ігнатівна знала про такий розклад справ і за ці роки не тільки "поклала око" на молоду і перспективну Надію Сорокопут, вчительку із Перги, але й встигла її морально підготувати.
"Здихавшись" нав'язаної їй діяльності, вона збиралася взагалі виїхати з Олевська, проте попереднє начальство упросило її стати начальником виробничої дільниці, а згодом, після переведення Бобришева головою колгоспу у Кишин - інженером хімлісгоспу. Це підприємство займалося лише збором та заготівлею живиці, тож іноді доводилося долати чималі відстані через ліс. Так у 1953 році в Устинівці з радіоприймача, що був у лісника, люди дізналися про смерть Сталіна. Тоді всі зібралися у його в хаті і плакали більше, ніж за рідною людиною. Один із працівників лісу - комуніст, страждаючи, навіть занедужав отак тяжко переживав затурканий народ кончину свого тирана.

У квітні 1957 року хімлісгосп ліквідували, передавши заготівлю живиці та перевівши його працівників у лісгосп. Катерина Ігнатів на, яка на ту пору вже була заміжня і мала сина, по переводу не пішла, а влаштувалася спочатку у бухгалтерію фарфорового заводу, а потім, коли збудували приміщення дитсадка, парторганізація рекомендувала її на посаду завідуючої. Було нелегко - виховували близько 80 дітей (при розрахунку - 44) віком від 2-х місяців до 7 років. Не вистачало або й зовсім не було продуктів, іграшок, книжок, посібників. Все це прийшло згодом, з роками тяжкої, але натхненної праці.
Завідуючою дошкільним закладом Катерина Ігнатівна пропрацювала 18 років, за цей час садок став другою домівкою для сотень маленьких олевчан.

Сьогодні героїня нашої розповіді проживає у Олевську, у тій же невеличкій хатинці, що неподалік дитячого садка № 2 "Малятко". Троє її рідних дітей роз'їхалися по всій Україні: старший син Сергій живе у Кривому Розі, працює залізничником на "Криворіжсталі", середній Олег - музикантом у Києві, дочка Людмила - у Нетішині. Навідуються іноді самі або з дітьми-онуками на зеленаві береги Уборті, що були колись для них, а для їхньої матері-бабусі - на усе життя - рідними.