Тарас Боровець розпочав активну діяльність на Поліссі і вже на початку війни його підрозділ нараховував понад тисячу чоловік. Із вступом німецьких військ на територію Радянського Союзу Т. Бульба-Боровець оголосив себе отаманом України, ідейним спадкоємцем та продовжувачем справи С. Петлюри, а своє нерегулярне формування назвав «Поліською Січчю». Метою бульбівців було просування разом з німецькою армією на територію України та очищення її від залишків Червоної Армії.
Співпраця з німцями мала і далекосяжні плани, які полягали в створенні на українських землях власної держави. Так, після захоплення фашистами Олевська 5 серпня 1941 р. Тарас Бульба отримав дозвіл вермахту утворити на цій території загін української міліції «Поліська Січ», щоб вести боротьбу проти залишків відступаючих військ Червоної Армії і радянських партизанів. 21 серпня 1941 року підрозділи Поліської Січі в районі Рокитного (Рівненська область) перейшли радянсько-польський кордон і оволоділи Олевськом. Сюди переїхала Головна Команда Поліської Січі (штаб підрозділів Т. Бульби-Боровця). Збройні частини Поліської Січі були створені в селах Сущани, Обище, Юрово, Перга, Хочино, Зубковичі, Устинівка Олевського району.
мала свою територію, адміністрацію, суд, військо. «Відродилось громадське життя, адміністративна самоуправа, господарство, культура, освіта, преса, охорона здоров'я - все, що хоч на деякий час вирвалось з-під гніту серпа та молота й білого орла»,- так писав про ті події Т. Бульба-Боровець.
У кінці серпня Тарас Боровець розгорнув акцію з об'єднання розрізнених політичних сил для створення єдиної української армії. Результативними виявилися переговори з Організацією українських націоналістів Мельника (ОУН-М), монархістами на чолі полковником І. Трейком, отаманом Волошиним-Берчаком. Тісні контакти були налагоджені з Білоруською Національною Самообороною, але переговори з Організацією
Українських націоналістів Бандери (ОУН-Б) не дали результатів, так як Боровець відмовився визнати чинність Акту про відновлення Української держави від 30 червня 1941 року.
Політичні групи, які пішли на контакт з командуванням «Поліської Січі» восени 1941 р., створили спільний штаб, начальником якого став полковник П. Смородський, та визнали
за командуючого Тараса Боровця. Саме в жовтні з'являється нова назва Українська Повстанська Армія (УПА) - «Поліська Січ», яка діяла в районі містечок Олевськ, Сарни.
Нова назва в цей час відбивала не стільки реальний стан справ (бульбівці не були чисельним регулярним формуванням), скільки мету, яку ставив перед собою Т. Бульба-Боровець. Він вважав, що «революційна армія... повинна еволюціонувати від партизанки до регулярної армії, підпорядованій певній державній концепції».
Слід зазначити, що Гітлер не планував утворення навіть маріонеткової держави - України, українські землі розглядались виключно як бездержавний сировинний додаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою, після знищення значної частини населення, онімечення та колонізації. Доказом цього є думки Гітлера з приводу України в жовтні 1941 р.: «У Європі не існує жодної країни, яка могла б бути в такій мірі здатною до створення самодостатньої економіки. Де ще існує регіон, в якому виплавляли б залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену? Україна має такі запаси марганцю, що навіть Америка йде туди за постачанням. І, окрім того, ще стільки інших можливостей».
Треба відмітити неоднозначне ставлення населення Олевщини щодо УПА та «Олевської республіки», яке два десятки років перебувало у складі СРСР і було виснажене радянською індустріалізацією, колективізацією, голодомором 1932-33 рр., репресіями 1937-38 рр. та іншими «експериментами більшовиків». Саме ці причини змушували багатьох олевчан по повнювати ряди повстанців та боротися з існуючою владою. Інші, які захищали радянську владу, вливались в радянські партизанські формування, а своїх земляків таврували, як колабораціоністів та запроданців. Це, в свою чергу, виливалось в кровопролитні сутички, які ослаблювали обидві сторони.
Та недовго судилося існувати «Олевській республіці». Через надмірну незалежність дій Т. Бульби-Боровця та відкриту агітацію серед населення про створення Української держави німецьке командування змушене було її розпустити, а військові формування роззброїти. Сталося це 15 листопада 1941 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар