Режим Януковича зробив усе, щоби провокації у Львові 9 травня відбулися. І в цьому намаганні розбурхати Львів, провокатори від влади брутально принизили місцеву громаду, свавільно знехтували рішеннями органів місцевого самоврядування, цинічно потопталися по судовому рішенню, ухваленому іменем України.
Всеукраїнське об'єднання "Свобода" здійснило усі необхідні законні профілактичні кроки, щоби не допустити 9 травня у Львові провокацій, які анонсували промосковські екстремісти. В першу чергу, наша політична сила здійснила необхідні політичні кроки. Зокрема, фракції "Свободи" у місцевих радах ініціювали і домоглися ухвалення рішень про неприпустимість використання червоних прапорів у Львові (http://www.svoboda.lviv.ua/diyalnist/novyny/021120/) та Львівській області (http://www.lviv.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/021266/). Політвиконком ВО "Свобода" ухвалив заяву з вимогою до Президента не підписувати відповідний антиконституційний закон та не допустити вивішування червоних прапорів (http://www.tyahnybok.info/diyalnist/novyny/021369/). Крім цього, "Свобода" здійснила юридичну експертизу ухваленого Верховною Радою закону "про криваві прапори", в якій вказала на його неконституційність (http://www.lviv.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/021319/). Зрештою, президент Янукович, очевидно, усвідомлюючи брутальне порушення Конституції, здійснене коаліцією та демоліберальними тушками, так і не підписав одіозний "кривавопрапорний" закон.
Напередодні провокацій 9 травня "Свобода" неодноразово зверталася до правоохоронних органів з вимогою не допустити будь-які провокації у Львові 9 травня. Наші депутати надали правоохоронцям інформацію про можливе застосування провокаторами зброї, спецзасобів.
"Свобода" у судовому порядку домоглася заборони антидержавних екстремістських шабашів у Львові. Навіть тоді, коли було програно суд першої інстанції, "Свобода" була єдиною політичною силою, яка подала апеляцію і домоглася відповідного рішення суду (http://www.svoboda.lviv.ua/diyalnist/novyny/021456/).
Влада здійснила і супроводжувала реваншистську "кривавопрапорну" провокацію без огляду на її можливі наслідки. Зверніть увагу, як цинічно виглядає картина, коли зранку 9 травня правоохоронці не допускали львівських ветеранів та їхні родини для покладання квітів до могил на Марсовому полі, а по обіді, брутально нехтуючи судовим рішенням, мало не за руки завели провокаторів на Пагорб слави і дозволили вчинити антидержавний шабаш, після чого під міліцейським прикриттям вивезли промосковських гастролерів за межі Львова. Не дивно, що есктремістське угрупування Маркова "Родіна" після цього подякувало львівській міліції.
Таку ганьбу, коли попри всі судові рішення, влада продовжує інсинуації, не витримали прості львів'яни, які вийшли на вулиці рідного міста, щоби захистити власну честь і гідність та не дати топтати Конституцію і закон. Це була відповідь львівської громади на антиукраїнську провокацію.
9 травня 2011 року у Львові не було протистояння протилежних політичних сил. Це була брутальна провокація влади, яка повинна нести повну відповідальність за свої ганебні дії. 9 травня львівська громада вже дала їм адекватну відповідь. Режим Януковича має пам'ятати, що, нехтуючи волею народу, органів місцевого самоврядування, Конституцією, судовими рішеннями, ухваленими іменем України, вона залишає для Нації лише один спосіб дії – революцію. Саме так, зрештою, і починалися революційні події 2004 року.
неділю, 15 травня 2011 р.
Кремлівські холуї визнали, що події у Львові 9-го травня – це кремлівський сценарій.
13 травня 2011 року Партія регіонів планувала здійснити прилюдне показове покарання "Свободи" за події у Львові 9-го травня.
Про це свідчив не лише підбір учасників від Партії регіонів у студії Савіка Шустера. Для реалізації антисвободівського плану запросили різного роду націонал-демократів, які відразу після 9-го травня заспівали в унісон з Банковою. Але за ці кілька днів пристрасті стихли і, як сказав у кулуарах один із нацдемів: "коли б'ються російські націоналісти з українськими – я на стороні українських". Тому воленс-ноленс нацдеми були в цей день на стороні націоналістів. Партія регіонів опинилася сам-на-сам зі "Свободою". Регіоналам, правда, підспівували їхні маргінальні сателіти – комуністи, рускіє-блокі-і-єдінства, родіни – але какофонія, яку вони створювали, лише заважала реалізувати план Адміністрації Президента.
"Ізбієнія" Всеукраїнського об'єднання "Свобода" не відбулося. Наші речники – голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда та голова фракції "Свободи" у Львівській обласній раді Ірина Сех – виявилися на висоті.
І як не старався вигородити міліцію заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк, як не видавала себе за матір Терезу, заколисуючи аудиторію, радниця Януковича Ганна Герман, як не намагалися провладні промовці перекласти відповідальність Банкової на "праворадикальні сили" – з усього цього вийшов великий пшик.
Кульмінацією цієї дешевої вистави мало стати обвинувачення "Свободи" у відпрацюванні кремлівського сценарію. Контрольний постріл Банкова доручила виконати нардепці від Партії регіонів Єлєні Бондарєнко. В передчутті насолоди від цієї сумнівної "честі" вона хижо і якось знавісніло посміхалась.
Проте заздалегідь заготовлена куля полетіла в молоко. Звісно, в студії практично всі погодилися із зізнанням представниці прокремлівської партії, яка має всю повноту влади в Україні, що провокації у Львові реалізовувалися за кремлівським сценарієм. Їм на Печерських пагорбах видніше, звідки в Україну завозять провокації. Однак у питанні щодо ролі "Свободи" в подіях 9 травня думки учасників передачі розійшлися кардинально, а запрошена Шустером аудиторія наклепу на "Свободу" взагалі не повірила. По суті Єлєна Бондарєнко вибовкала "велику воєнну тайну" Партії регіонів – за їхньої влади усім в Україні заправляє Кремль. Випад проти "Свободи" був лише банальним "тримай злодія!", і всі зрозуміли, на кому "шапка горить".
Після цього план Партії регіонів щодо дискредитації "Свободи" не врятували навіть спекуляції на темі євроінтеграції України. Мовляв, як тільки Україна стає сильнішою, як тільки її запрошують у Європу, з'являються "провокатори", через яких для України наглухо закриваються усі шляхи в омріяну європейську ойкумену і державний корабель отримує курс у московську болотяну гавань.
Розпачливі крики "що скаже Європа?", не могли приховати головного – що вже сказала Москва. А наговорили там багато – і МЗС, і Жиріновський, і Дума, і Путін-з-Мєдвєдєвим. Один із кремлівських карликів взагалі засудив "фашизм" в Естонії, Грузії та Україні (до речі, дуже приємно, що Україна опинилася серед країн, в яких ухвалено закон про московсько-большевицьку окупацію).
Отже, події 9-го травня поховали більш як річні зусилля режиму Януковича сподобатись Кремлю. Це достойна відповідь львів'ян на річницю "харківських угод", якими Партія регіонів загнала Україну в московське ярмо. У підсумку, для нашої держави дорога в Європу залишилась відкритою, натомість Москва з великим роздратуванням, оскаженіло грюкнула дверима в "рускій мір". Що, звісно, тішить і надихає на подальшу боротьбу.
Можна констатувати: кремлівський сценарій був – це підтвердила одна з речників Партії регіонів Єлєна Бондарєнко, але він не спрацював – це видно із нервової заяви президента РФ Д.Мєдвєдєва. Львівська громада не тільки зламала кремлівський сценарій і до невпізнання переінакшила його, але, як в айкідо, використала енергію противника на свою користь і врешті-решт отримала Перемогу. Українці вийшли з цього двобою з Честю, бо, як відомо, все, що нас не вбиває – робить нас сильнішими.
Приємно відзначити, що після львівських подій 9-го травня ще сильнішою стала і "Свобода". Це дратує кремлівських холуїв, бо вони розуміють, що час московської окупаційної адміністрації в Україні завершується – соціал-національна Революція вже близько!
Про це свідчив не лише підбір учасників від Партії регіонів у студії Савіка Шустера. Для реалізації антисвободівського плану запросили різного роду націонал-демократів, які відразу після 9-го травня заспівали в унісон з Банковою. Але за ці кілька днів пристрасті стихли і, як сказав у кулуарах один із нацдемів: "коли б'ються російські націоналісти з українськими – я на стороні українських". Тому воленс-ноленс нацдеми були в цей день на стороні націоналістів. Партія регіонів опинилася сам-на-сам зі "Свободою". Регіоналам, правда, підспівували їхні маргінальні сателіти – комуністи, рускіє-блокі-і-єдінства, родіни – але какофонія, яку вони створювали, лише заважала реалізувати план Адміністрації Президента.
"Ізбієнія" Всеукраїнського об'єднання "Свобода" не відбулося. Наші речники – голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда та голова фракції "Свободи" у Львівській обласній раді Ірина Сех – виявилися на висоті.
І як не старався вигородити міліцію заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк, як не видавала себе за матір Терезу, заколисуючи аудиторію, радниця Януковича Ганна Герман, як не намагалися провладні промовці перекласти відповідальність Банкової на "праворадикальні сили" – з усього цього вийшов великий пшик.
Кульмінацією цієї дешевої вистави мало стати обвинувачення "Свободи" у відпрацюванні кремлівського сценарію. Контрольний постріл Банкова доручила виконати нардепці від Партії регіонів Єлєні Бондарєнко. В передчутті насолоди від цієї сумнівної "честі" вона хижо і якось знавісніло посміхалась.
Проте заздалегідь заготовлена куля полетіла в молоко. Звісно, в студії практично всі погодилися із зізнанням представниці прокремлівської партії, яка має всю повноту влади в Україні, що провокації у Львові реалізовувалися за кремлівським сценарієм. Їм на Печерських пагорбах видніше, звідки в Україну завозять провокації. Однак у питанні щодо ролі "Свободи" в подіях 9 травня думки учасників передачі розійшлися кардинально, а запрошена Шустером аудиторія наклепу на "Свободу" взагалі не повірила. По суті Єлєна Бондарєнко вибовкала "велику воєнну тайну" Партії регіонів – за їхньої влади усім в Україні заправляє Кремль. Випад проти "Свободи" був лише банальним "тримай злодія!", і всі зрозуміли, на кому "шапка горить".
Після цього план Партії регіонів щодо дискредитації "Свободи" не врятували навіть спекуляції на темі євроінтеграції України. Мовляв, як тільки Україна стає сильнішою, як тільки її запрошують у Європу, з'являються "провокатори", через яких для України наглухо закриваються усі шляхи в омріяну європейську ойкумену і державний корабель отримує курс у московську болотяну гавань.
Розпачливі крики "що скаже Європа?", не могли приховати головного – що вже сказала Москва. А наговорили там багато – і МЗС, і Жиріновський, і Дума, і Путін-з-Мєдвєдєвим. Один із кремлівських карликів взагалі засудив "фашизм" в Естонії, Грузії та Україні (до речі, дуже приємно, що Україна опинилася серед країн, в яких ухвалено закон про московсько-большевицьку окупацію).
Отже, події 9-го травня поховали більш як річні зусилля режиму Януковича сподобатись Кремлю. Це достойна відповідь львів'ян на річницю "харківських угод", якими Партія регіонів загнала Україну в московське ярмо. У підсумку, для нашої держави дорога в Європу залишилась відкритою, натомість Москва з великим роздратуванням, оскаженіло грюкнула дверима в "рускій мір". Що, звісно, тішить і надихає на подальшу боротьбу.
Можна констатувати: кремлівський сценарій був – це підтвердила одна з речників Партії регіонів Єлєна Бондарєнко, але він не спрацював – це видно із нервової заяви президента РФ Д.Мєдвєдєва. Львівська громада не тільки зламала кремлівський сценарій і до невпізнання переінакшила його, але, як в айкідо, використала енергію противника на свою користь і врешті-решт отримала Перемогу. Українці вийшли з цього двобою з Честю, бо, як відомо, все, що нас не вбиває – робить нас сильнішими.
Приємно відзначити, що після львівських подій 9-го травня ще сильнішою стала і "Свобода". Це дратує кремлівських холуїв, бо вони розуміють, що час московської окупаційної адміністрації в Україні завершується – соціал-національна Революція вже близько!
Правда про 9 травня. Влада і міліція не просто дозволили, але… самі й організували заборонений судом шабаш
9 травня. Ще з 8 години ранку центр Львова наповнюється людом. Не раз озвучені в ЗМІ зухвалі погрози промосковських екстремістів з Одеси і Криму спонукають народ виходити на вулиці.
Не було жодних оголошень, ніхто не поширював ніяких листівок, ніхто нікого перед тим не закликав… І нараз, на захист честі княжого міста, виходить щонайменше 7 тисяч львів'ян! Впадає у вічі величезна кількість молоді. Пліч-о-пліч з самоорганізованою громадою стають депутати місцевих рад від "Свободи". Мобільними групами вони патрулюють увесь центр міста. Мета зрозуміла – проконтролювати виконання відомих рішень обласної та міської рад та судової заборони на будь-які політичні акції, не допустити провокацій. Як врешті виявилося, застороги були немарними…
Спершу багато хто приходить до пам'ятника Шевченкові – звичного місця громадських зібрань. Погомонівши поміж собою, львів'яни більшими і меншими групами прямують у сторону Личаківського цвинтаря. Там, на Пагорбі Слави та на Марсовому полі – очікуються ключові події.
Тим часом із самісінького ранку та частина Львова, до якої належить територія музею "Личаківський цвинтар", повністю заблокована для проїзду. Стривожені звістками про ймовірні демарші промосковських сил, львів'яни намагаються вгадати, де саме з'являться червонопрапорні провокатори – на Марсовому полі чи на Пагорбі Слави – міліції надзвичайно багато що там, що там. Близько 10 ранку на Пагорбі Слави – офіційне покладання вінків, в якому бере участь голова ОДА Михайло Цимбалюк. Море людей. Кілька тисяч жителів міста, молоді, серед них – свободівців. Попри дрібні словесні перепалки (а в натовпі раз по раз вигулькують екзальтовані "бабуні", які обзивають львів'ян "недобітимі бандеровцамі"), всі, хто хоче покласти квіти на могили – мають можливість це зробити. Обурення викликають хіба що однотипні "георгіївські" стрічки, які, вочевидь, централізовано роздали деяким як "давнім", так і завзятим "асвабадітєлям". Либонь, сердешним геть пам'ять відняло, адже радянські солдати "георгіївських" стрічок якраз не носили. Навпаки, їх використовували ще у царській Росії, а потім… у армії Власова – російських частинах, що перебігли на сторону Гітлера! І лише останніми роками бутафорну моду на такі стрічки (винахід путінських лабораторіій керування масовою свідомостю) широко пропагують, як мілітарний символ "Русского міра". Реагуючи на ці імперські відзнаки, натовп інстинктивно вторить "Ганьба!"
Після офіційних заходів влади частина патріотів рушає на Марсове поле. Дорогою зчиняється перша серйозна сутичка між патріотичною молоддю і групою молодиків з "георгіївськими" стрічками (зовсім не "мирних ветеранів", як тепер виє московська пропаганда!) Останні зумисне вигукують образливі гасла: "Хахли – параша! Пабєда – наша!", "Смєрть галічанам!" – це далеко не найбільш хамські з них. Унаслідок пересварки, суть якої зводиться до вимоги зняти "георгіївські" стрічки, один з промосковських провокаторів виймає пістолет і стріляє в натовп. Куля влучає Олегові Ковпакові в коліно. На нозі – кривава дірка і добрячий синець довкола. З рани вивалюється куля з чорної гуми – так звана травматична зброя заряджена забороненими в Україні набоями "підвищеної проникності"… Обурена молодь обеззброює провокатора. "Ворошилівський стрілець", зрозуміло, отримує гідного прочухана… Марсове поле зустрічає людей тисячами металевих парапетів. "Беркут" сталевими колонами вишикуваний у два ряди. "Звідки їх стільки привезли?", – дивуються люди. Коїться щось незрозуміле. З'ясовується, що правоохоронці не пускають на могили людей, які хочуть покласти квіти. Котрась жінка скаржиться, інша каже, що, можливо, більше сюди не навідається – хворіє… Серед тих, хто прийшов на Марсове поле з квітами, чітко можна вирізнити людей, для яких цей день – це біль. І тих, для яких – це лишень привід для демонстрації вірності "дєлу Сталіна". Серед останніх – молодики з імперськими стрічками. Один з таких дріб'язкових провокаторів, озирнувшись, що іде серед жінок, і отже, йому ніщо не загрожує,– знімає імперську стрічку з сорочки і зухвало нею розмахує. Раз! – котрийсь спритний хлопець у вишиванці підскакує, і в його руках опиняється смугастий трофей. "Може, й добре, що стільки міліції, не впустять отих московських провокаторів", – міркують між собою люди. Через кілька годин з'ясується, що шеренги "Беркуту" вздовж металевих парканів на Марсовому полі – всього лиш оманливий хитрий маневр. Головні події відбудуться на Пагорбі Слави. Тим часом свободівці та численна патріотична молодь піднімаються до Хреста, аби помолитися за всіх загиблих у цій страшній війні і вшанувати їхню пам'ять хвилиною мовчання.
Напруга послаблюється, коли до мікрофона підходять поети-аматори і читають вірші. Про незалежність, про нинішню нікудишню владу, яка тягне Україну в минуле. Молодь, розсівшись на траві, – плескає в долоні найбільш вдалим куплетам. У ці хвилини багато хто вирішує, що провокації не відбулося. Тим часом довкола Львова вже не одну годину кружляє шість автобусів з червоним прапором у господарській сумці. Кружляють – нишком, як злодії. Вичікуючи слушної нагоди.
Звістка про те, що до Пагорба Слави наближаються автобуси з провокаторами, надходить ближче до обіду. Депутати-свободівці миттю вирушають туди. Кілька сотень патріотів перекривають вулицю, аби заблокувати транспорт з провокаторами. Але несподівано на сторону червоних "прибульців" стає… спецназ. "Беркут" брутально пре на людей, аби дати провокаторами дорогу. Автобуси, у кабінах яких кермують беркутівці, починають… буквально чавити народ, що заступає їм шлях. Люди падають, свободівці витягують жінок просто з-під коліс… Обурена молодь кидається розхитувати транспорт з заїжджими провокаторами, що ховаються за спинами бабок-комуністок. Летять пластикові пляшки, хтось грюкає по вікнах… Уперше у Львові в хід ідуть міліцейські кийки. Молоді патріоти, які чинять спротив без уніформи і спецобладунку, зазнають численних травм. Побито голову Тернопільської обласної ради Олексія КАЙДУ та голову фракції ВО "Свобода" у Львівській міськраді Руслана КОШУЛИНСЬКОГО. В одного з поранених патріотів з голови цебенить кров. Але "Швидка", яку надала влада в ескорт заїжджих гастролерів, – не звертає на нього уваги. Тим часом спецназ нарешті розчищає для провокаторів коридор. Пройшовши ним на Пагорб Слави, ті поспіхом розгортають червоний прапор і смикають його з усіх сторін – аби був якийсь рух. Провокацію ретельно знімають оператори російських каналів. Увесь цей час націоналісти намагаються прорвати кордон спецназу. Ті, кому вдається розгледіти "червонопрапорників", кажуть, що чимало з них вибралися з автобусів добряче напідпитку – заледве тримаючись на ногах. На місце сутичок прибуває голова Львівської облради свободівець Олег ПАНЬКЕВИЧ, який повідомляє, що тривалий час пробує додзвонитися до голови ОДА Михайла Цимбалюка, та марно.
Під час зіткнень 9 травня у Львові затримано щонайменше п'ять активістів і прихильників "Свободи". Крім того, в лікарню потрапили хлопець з простреленою ногою і хлопець, якому розбили голову міліцейським кийком. Відбулися й численні дрібні сутички. Скажімо, якийсь хам з імперською стрічкою спустив на людей вівчарку.
…Наступного дня близько 9 години ранку депутати від ВО "Свобода" – як міської, так і обласної рад – всього близько сотні – заповнюють кабінет Голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка. "Пане Михайле, Вас давно били? – так розпочинає розмову Руслан Кошулинський. – Бо мене так останній раз били хіба що в радянській армії – повалили на землю і копали ногами".
Голова свободівської фракції у Львівській обласній раді Ірина СЕХ оголошує, що саме Цимбалюк несе відповідальність за те, що у Львові 9 травня мало що бракувало до великої біди. Свободівці гуртом вимагають у голови ОДА написати заяву на звільнення. Наголошують, що допоки цього не відбудеться – не вийдуть з кабінету. Цимбалюк, як бувалий чиновник, якийсь час не змигнувши оком вдає, нібито не зовсім розуміє, з якого такого приводу до нього завітали депутати. Каже, що майже нічого не знає про те, що сталося. Але з'ясує. І навіть – зацікавлено запитує, чи справді депутати вірять, що із його відставкою буде краще. Врешті, вочевидь збагнувши, що свободівці налаштовані рішуче, – таки бере ручку і пише. Не мине й півгодини, як в інтерв'ю одному з видань Цимбалюк оповість, що написав заяву на звільнення через те, що на нього, мовляв, натиснули…
Не було жодних оголошень, ніхто не поширював ніяких листівок, ніхто нікого перед тим не закликав… І нараз, на захист честі княжого міста, виходить щонайменше 7 тисяч львів'ян! Впадає у вічі величезна кількість молоді. Пліч-о-пліч з самоорганізованою громадою стають депутати місцевих рад від "Свободи". Мобільними групами вони патрулюють увесь центр міста. Мета зрозуміла – проконтролювати виконання відомих рішень обласної та міської рад та судової заборони на будь-які політичні акції, не допустити провокацій. Як врешті виявилося, застороги були немарними…
Спершу багато хто приходить до пам'ятника Шевченкові – звичного місця громадських зібрань. Погомонівши поміж собою, львів'яни більшими і меншими групами прямують у сторону Личаківського цвинтаря. Там, на Пагорбі Слави та на Марсовому полі – очікуються ключові події.
Тим часом із самісінького ранку та частина Львова, до якої належить територія музею "Личаківський цвинтар", повністю заблокована для проїзду. Стривожені звістками про ймовірні демарші промосковських сил, львів'яни намагаються вгадати, де саме з'являться червонопрапорні провокатори – на Марсовому полі чи на Пагорбі Слави – міліції надзвичайно багато що там, що там. Близько 10 ранку на Пагорбі Слави – офіційне покладання вінків, в якому бере участь голова ОДА Михайло Цимбалюк. Море людей. Кілька тисяч жителів міста, молоді, серед них – свободівців. Попри дрібні словесні перепалки (а в натовпі раз по раз вигулькують екзальтовані "бабуні", які обзивають львів'ян "недобітимі бандеровцамі"), всі, хто хоче покласти квіти на могили – мають можливість це зробити. Обурення викликають хіба що однотипні "георгіївські" стрічки, які, вочевидь, централізовано роздали деяким як "давнім", так і завзятим "асвабадітєлям". Либонь, сердешним геть пам'ять відняло, адже радянські солдати "георгіївських" стрічок якраз не носили. Навпаки, їх використовували ще у царській Росії, а потім… у армії Власова – російських частинах, що перебігли на сторону Гітлера! І лише останніми роками бутафорну моду на такі стрічки (винахід путінських лабораторіій керування масовою свідомостю) широко пропагують, як мілітарний символ "Русского міра". Реагуючи на ці імперські відзнаки, натовп інстинктивно вторить "Ганьба!"
Після офіційних заходів влади частина патріотів рушає на Марсове поле. Дорогою зчиняється перша серйозна сутичка між патріотичною молоддю і групою молодиків з "георгіївськими" стрічками (зовсім не "мирних ветеранів", як тепер виє московська пропаганда!) Останні зумисне вигукують образливі гасла: "Хахли – параша! Пабєда – наша!", "Смєрть галічанам!" – це далеко не найбільш хамські з них. Унаслідок пересварки, суть якої зводиться до вимоги зняти "георгіївські" стрічки, один з промосковських провокаторів виймає пістолет і стріляє в натовп. Куля влучає Олегові Ковпакові в коліно. На нозі – кривава дірка і добрячий синець довкола. З рани вивалюється куля з чорної гуми – так звана травматична зброя заряджена забороненими в Україні набоями "підвищеної проникності"… Обурена молодь обеззброює провокатора. "Ворошилівський стрілець", зрозуміло, отримує гідного прочухана… Марсове поле зустрічає людей тисячами металевих парапетів. "Беркут" сталевими колонами вишикуваний у два ряди. "Звідки їх стільки привезли?", – дивуються люди. Коїться щось незрозуміле. З'ясовується, що правоохоронці не пускають на могили людей, які хочуть покласти квіти. Котрась жінка скаржиться, інша каже, що, можливо, більше сюди не навідається – хворіє… Серед тих, хто прийшов на Марсове поле з квітами, чітко можна вирізнити людей, для яких цей день – це біль. І тих, для яких – це лишень привід для демонстрації вірності "дєлу Сталіна". Серед останніх – молодики з імперськими стрічками. Один з таких дріб'язкових провокаторів, озирнувшись, що іде серед жінок, і отже, йому ніщо не загрожує,– знімає імперську стрічку з сорочки і зухвало нею розмахує. Раз! – котрийсь спритний хлопець у вишиванці підскакує, і в його руках опиняється смугастий трофей. "Може, й добре, що стільки міліції, не впустять отих московських провокаторів", – міркують між собою люди. Через кілька годин з'ясується, що шеренги "Беркуту" вздовж металевих парканів на Марсовому полі – всього лиш оманливий хитрий маневр. Головні події відбудуться на Пагорбі Слави. Тим часом свободівці та численна патріотична молодь піднімаються до Хреста, аби помолитися за всіх загиблих у цій страшній війні і вшанувати їхню пам'ять хвилиною мовчання.
Напруга послаблюється, коли до мікрофона підходять поети-аматори і читають вірші. Про незалежність, про нинішню нікудишню владу, яка тягне Україну в минуле. Молодь, розсівшись на траві, – плескає в долоні найбільш вдалим куплетам. У ці хвилини багато хто вирішує, що провокації не відбулося. Тим часом довкола Львова вже не одну годину кружляє шість автобусів з червоним прапором у господарській сумці. Кружляють – нишком, як злодії. Вичікуючи слушної нагоди.
Звістка про те, що до Пагорба Слави наближаються автобуси з провокаторами, надходить ближче до обіду. Депутати-свободівці миттю вирушають туди. Кілька сотень патріотів перекривають вулицю, аби заблокувати транспорт з провокаторами. Але несподівано на сторону червоних "прибульців" стає… спецназ. "Беркут" брутально пре на людей, аби дати провокаторами дорогу. Автобуси, у кабінах яких кермують беркутівці, починають… буквально чавити народ, що заступає їм шлях. Люди падають, свободівці витягують жінок просто з-під коліс… Обурена молодь кидається розхитувати транспорт з заїжджими провокаторами, що ховаються за спинами бабок-комуністок. Летять пластикові пляшки, хтось грюкає по вікнах… Уперше у Львові в хід ідуть міліцейські кийки. Молоді патріоти, які чинять спротив без уніформи і спецобладунку, зазнають численних травм. Побито голову Тернопільської обласної ради Олексія КАЙДУ та голову фракції ВО "Свобода" у Львівській міськраді Руслана КОШУЛИНСЬКОГО. В одного з поранених патріотів з голови цебенить кров. Але "Швидка", яку надала влада в ескорт заїжджих гастролерів, – не звертає на нього уваги. Тим часом спецназ нарешті розчищає для провокаторів коридор. Пройшовши ним на Пагорб Слави, ті поспіхом розгортають червоний прапор і смикають його з усіх сторін – аби був якийсь рух. Провокацію ретельно знімають оператори російських каналів. Увесь цей час націоналісти намагаються прорвати кордон спецназу. Ті, кому вдається розгледіти "червонопрапорників", кажуть, що чимало з них вибралися з автобусів добряче напідпитку – заледве тримаючись на ногах. На місце сутичок прибуває голова Львівської облради свободівець Олег ПАНЬКЕВИЧ, який повідомляє, що тривалий час пробує додзвонитися до голови ОДА Михайла Цимбалюка, та марно.
Під час зіткнень 9 травня у Львові затримано щонайменше п'ять активістів і прихильників "Свободи". Крім того, в лікарню потрапили хлопець з простреленою ногою і хлопець, якому розбили голову міліцейським кийком. Відбулися й численні дрібні сутички. Скажімо, якийсь хам з імперською стрічкою спустив на людей вівчарку.
…Наступного дня близько 9 години ранку депутати від ВО "Свобода" – як міської, так і обласної рад – всього близько сотні – заповнюють кабінет Голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка. "Пане Михайле, Вас давно били? – так розпочинає розмову Руслан Кошулинський. – Бо мене так останній раз били хіба що в радянській армії – повалили на землю і копали ногами".
Голова свободівської фракції у Львівській обласній раді Ірина СЕХ оголошує, що саме Цимбалюк несе відповідальність за те, що у Львові 9 травня мало що бракувало до великої біди. Свободівці гуртом вимагають у голови ОДА написати заяву на звільнення. Наголошують, що допоки цього не відбудеться – не вийдуть з кабінету. Цимбалюк, як бувалий чиновник, якийсь час не змигнувши оком вдає, нібито не зовсім розуміє, з якого такого приводу до нього завітали депутати. Каже, що майже нічого не знає про те, що сталося. Але з'ясує. І навіть – зацікавлено запитує, чи справді депутати вірять, що із його відставкою буде краще. Врешті, вочевидь збагнувши, що свободівці налаштовані рішуче, – таки бере ручку і пише. Не мине й півгодини, як в інтерв'ю одному з видань Цимбалюк оповість, що написав заяву на звільнення через те, що на нього, мовляв, натиснули…
ПСИХОЛОГІЯ АБСУРДУ
Те, що українці переживають не кращі часи, відомо майже всім з них. Невідомо це або злодіям, або шахраям, або неукам. Урядовці всіх рангів з усіх трибун щоденно розповідають про труднощі, з якими їм так довго приходиться боротися, посилаються на помилки попередньої влади. Вони не лінуються щоденно закликати пересічних громадян терпіти ті кляті труднощі не чинити спротив великому подорожчанню вартості комунальних послуг та продуктів харчування, пояснюють, що в підвищенні прожиткового мінімуму нема потреби через не високе зростання цін. Для тих, хто сьогодні знаходиться при владі, підвищення вартості комунальних послуг на 30 - 60 % і навіть 100% загрози не несе, бо для їх статків це не більше ніж вчорашній дощ. По іншому це впливає на рівень життя робочого люду або пенсіонерів, бо таке подорожчання позбавляє ці категорії значної частки необхідних продуктів харчування, одягу або ліків. Гарну оцінку влади отримала ініціатива голови КМДА пана Попова про надання 6 - 10 відсоткової знижки на вартість комунальних послуг при вчасній їх сплаті на фоні їх подорожчання на 30 - 60%. Що це і навіщо пан Попов пішов на такий крок? Психологу відповідь на таке питання знайти не важко - всі дуже швидко забудуть про велике підвищення цін, яке безумовно багатьох саме їх пограбувало, і довго будуть пам’ятати пана Попова не за те, що він прийняв рішення про значне підвищення цін а за те, що він започаткував мізерну знижку для тих, хто своїми діями підтримав пограбування в т.ч. і самих себе.
Разом з тим такі дії урядовців діючої влади для старшого покоління не новина. Така психологія була застосована ще під час першого шахтарського страйку в далекому 1989 р. Для своєї підтримки влада визнала дії шахтарів обґрунтованими, провела з їх представниками перемовини, під час яких вимоги шахтарів, насамперед, про підвищення зарплати, були задоволені і до них з подачі влади були включені і ті, які були потрібні саме їй. В результаті було розкручено інфляційний процес, який розв’язав руки владі і її оточенню. Невдовзі значно зросли ціни на продукти харчування та інші товари першої необхідності. В результаті шахтарі нічого не виграли, а всі інші трудящі значно програли. Я в той час працював на шахті і попереджав членів страйкому про необхідність висунення вкрай обмеженої кількості обґрунтованих вимог, які могли вирішити накопичені проблеми. Мою думку про необхідність термінового переоснащення галузі, яку підтримувала невелика кількість керівників середньої ланки, колектив не почув. Результатом стало започаткування розподілу трудящих за професійною ознакою. Через два роки відбувся другий шахтарський страйк. При перемовинах представників шахтарів з владою остання відрапортувала про виконання більшості вимог, висунутих під час попереднього страйку, але головні проблеми шахтарів вирішені не були. Чому? Бо під час першого страйку до вимог не потрапила головна, яка створювала підґрунтя для вирішення всіх інших, саме та, про яку я і мої колеги вели мову під час першого страйку - термінове переоснащення галузі. При оцінці ситуації частина шахтарів прийшла до висновку, що в погіршенні стану їх життя винна не тільки влада, а й бездіяльність керівництва профспілок, але замість його зміни була започаткована нова профспілка. З того часу почався процес подрібнення професійних груп, було створено підґрунтя для ще більшого пограбування трудящих і привласнення державного майна, створеного їх звитяжною працею. Керівництву галузі та підприємств значно легше стало домовлятися з одним з представників конкуруючих профспілок, чого їм було достатньо для досягнення своїх не завжди суспільно-корисних планів. Нерозуміння страйкомами ситуації, ігнорування думки освічених членів колективу, яка відрізнялась від думки більшості під час першого страйку, як і вірне лише на перший погляд рішення про заснування нової профспілки під час другого призвели до закономірного погіршення ситуації, що є нічим іншим як прояв психології абсурду. Додатковим доказом такого прояву є уявлення колективу, що покращання життя його членів за рахунок погіршення життя членів інших колективів можливе. Надалі таке стало не тільки можливим але закономірним: невелика купка, яка без перебільшення може бути названа «колективом шахраїв і грабіжників» спочатку збагатилась за рахунок замороження рахунків населення в Ощадбанку, несвоєчасної виплати зарплат і пенсій, приватизації за безцінь державного майна, знищення обладнання на фабриках і заводах з привласненням його вартості шляхом його руйнування та здачі на металобрухт. При цьому в колективах ніхто не піднявся на спротив знищення своїх робочих місць, бо всіх залякували звільненням з роботи під приводом скорочення. Не захистила робітників і держава. Чому? Бо вона вже була для них чужою... Вона вже тоді вона належала «колективу шахраїв і грабіжників», до створення якого була причетна переважна більшість членів трудових колективів, в яких голос таких як я так і не почули. Ця ситуація призводить до висновку, що погіршення стану життя трудящого люду в наведеній вище ситуації відбувалось за тими самими сценарієм і психологією, які зараз запроваджуються в Києві при сплаті комунальних послуг.
Надалі аналогічні ситуації широко запроваджувались політичними партіями та окремими кандидатами під час виборів до органів влади. Найбільш яскравими тезами або гаслами для такої психології стали під час президентських виборів 2004 р. у Януковича про російську як другу державну мову, у Ющенка - «Багаті допоможуть бідним». Перемогу принесло саме останнє. Однак життя населення, як і під час першого шахтарського страйку, трохи покращало але головні заходи для його суттєвого покращання як і в ті часи так і не були виконані. Вважаю, що у Ющенка та його оточення на ті заходи не вистачило ні бажання, ні настирності, ні сил. На президентській кампанії 2010 р. перемогу Януковичу принесли гасла: «Покращення життя вже сьогодні» та «Почую кожного», віру в які я вважав абсурдом ще під час виборів. Моя точка зору не змінилась понині і викладена в моїй статті «Покращання життя вже сьогодні або хто той кого вже почули». Саме тому я її надалі приводити не буду.
Наостанок вважаю необхідним спробувати відповісти на традиційне питання «Що робити?» Насамперед, спираючись не тільки на наведені вище приклади, а і на власний та досвід своїх товаришів, родичів та друзів аналізувати не тільки дії влади а і життєві ситуації, не повторювати помилок, які можуть призвести до погіршення не тільки вашого але і життя оточуючих. Прислухатись і аналізувати всі почуті пропозиції, шукати спільні точки зору та об’єднуючі думки та гасла, вірити не гаслам та обіцянкам а конкретним діям політиків та влади, об’єднуватися і гуртом чинити опір діям влади, які призводять до погіршення вашого, життя ваших товаришів, друзів, родичів, знайомих, сусідів. Це буде першим кроком до позбавлення від психології абсурду, необхідного для успішної боротьби за громадянські права, за справедливі суспільство та державу.
Разом з тим такі дії урядовців діючої влади для старшого покоління не новина. Така психологія була застосована ще під час першого шахтарського страйку в далекому 1989 р. Для своєї підтримки влада визнала дії шахтарів обґрунтованими, провела з їх представниками перемовини, під час яких вимоги шахтарів, насамперед, про підвищення зарплати, були задоволені і до них з подачі влади були включені і ті, які були потрібні саме їй. В результаті було розкручено інфляційний процес, який розв’язав руки владі і її оточенню. Невдовзі значно зросли ціни на продукти харчування та інші товари першої необхідності. В результаті шахтарі нічого не виграли, а всі інші трудящі значно програли. Я в той час працював на шахті і попереджав членів страйкому про необхідність висунення вкрай обмеженої кількості обґрунтованих вимог, які могли вирішити накопичені проблеми. Мою думку про необхідність термінового переоснащення галузі, яку підтримувала невелика кількість керівників середньої ланки, колектив не почув. Результатом стало започаткування розподілу трудящих за професійною ознакою. Через два роки відбувся другий шахтарський страйк. При перемовинах представників шахтарів з владою остання відрапортувала про виконання більшості вимог, висунутих під час попереднього страйку, але головні проблеми шахтарів вирішені не були. Чому? Бо під час першого страйку до вимог не потрапила головна, яка створювала підґрунтя для вирішення всіх інших, саме та, про яку я і мої колеги вели мову під час першого страйку - термінове переоснащення галузі. При оцінці ситуації частина шахтарів прийшла до висновку, що в погіршенні стану їх життя винна не тільки влада, а й бездіяльність керівництва профспілок, але замість його зміни була започаткована нова профспілка. З того часу почався процес подрібнення професійних груп, було створено підґрунтя для ще більшого пограбування трудящих і привласнення державного майна, створеного їх звитяжною працею. Керівництву галузі та підприємств значно легше стало домовлятися з одним з представників конкуруючих профспілок, чого їм було достатньо для досягнення своїх не завжди суспільно-корисних планів. Нерозуміння страйкомами ситуації, ігнорування думки освічених членів колективу, яка відрізнялась від думки більшості під час першого страйку, як і вірне лише на перший погляд рішення про заснування нової профспілки під час другого призвели до закономірного погіршення ситуації, що є нічим іншим як прояв психології абсурду. Додатковим доказом такого прояву є уявлення колективу, що покращання життя його членів за рахунок погіршення життя членів інших колективів можливе. Надалі таке стало не тільки можливим але закономірним: невелика купка, яка без перебільшення може бути названа «колективом шахраїв і грабіжників» спочатку збагатилась за рахунок замороження рахунків населення в Ощадбанку, несвоєчасної виплати зарплат і пенсій, приватизації за безцінь державного майна, знищення обладнання на фабриках і заводах з привласненням його вартості шляхом його руйнування та здачі на металобрухт. При цьому в колективах ніхто не піднявся на спротив знищення своїх робочих місць, бо всіх залякували звільненням з роботи під приводом скорочення. Не захистила робітників і держава. Чому? Бо вона вже була для них чужою... Вона вже тоді вона належала «колективу шахраїв і грабіжників», до створення якого була причетна переважна більшість членів трудових колективів, в яких голос таких як я так і не почули. Ця ситуація призводить до висновку, що погіршення стану життя трудящого люду в наведеній вище ситуації відбувалось за тими самими сценарієм і психологією, які зараз запроваджуються в Києві при сплаті комунальних послуг.
Надалі аналогічні ситуації широко запроваджувались політичними партіями та окремими кандидатами під час виборів до органів влади. Найбільш яскравими тезами або гаслами для такої психології стали під час президентських виборів 2004 р. у Януковича про російську як другу державну мову, у Ющенка - «Багаті допоможуть бідним». Перемогу принесло саме останнє. Однак життя населення, як і під час першого шахтарського страйку, трохи покращало але головні заходи для його суттєвого покращання як і в ті часи так і не були виконані. Вважаю, що у Ющенка та його оточення на ті заходи не вистачило ні бажання, ні настирності, ні сил. На президентській кампанії 2010 р. перемогу Януковичу принесли гасла: «Покращення життя вже сьогодні» та «Почую кожного», віру в які я вважав абсурдом ще під час виборів. Моя точка зору не змінилась понині і викладена в моїй статті «Покращання життя вже сьогодні або хто той кого вже почули». Саме тому я її надалі приводити не буду.
Наостанок вважаю необхідним спробувати відповісти на традиційне питання «Що робити?» Насамперед, спираючись не тільки на наведені вище приклади, а і на власний та досвід своїх товаришів, родичів та друзів аналізувати не тільки дії влади а і життєві ситуації, не повторювати помилок, які можуть призвести до погіршення не тільки вашого але і життя оточуючих. Прислухатись і аналізувати всі почуті пропозиції, шукати спільні точки зору та об’єднуючі думки та гасла, вірити не гаслам та обіцянкам а конкретним діям політиків та влади, об’єднуватися і гуртом чинити опір діям влади, які призводять до погіршення вашого, життя ваших товаришів, друзів, родичів, знайомих, сусідів. Це буде першим кроком до позбавлення від психології абсурду, необхідного для успішної боротьби за громадянські права, за справедливі суспільство та державу.
Про тверді побутові відходи
На підставі висновку № 25/1108 - 58 Державної інспекції з контролю за цінами в Житомирській області від 05.05.2011 р. друкуємо для оприлюднення економічно обґрунтований тариф на вивезення твердих побутових відходів для споживачів приватного сектору:
"Державна інспекція контролю за цінами в Житомирській області розглянувши документи, надані Дочірнім підприємством "Будпослуги-2" приватного підприємства "Будпослуги-1" м. Олевськ, вул. Промислова, 27, керуючись Порядком формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 року № 1010, надає висновок, що розрахунок планових витрат на виробництво послуг вивезення твердих побутових відходів для споживачів приватного сектору, визначений у розмірі 16 грн. 33 коп. за 1 м куб. твердих побутових відходів є економічно обґрунтованим".
З урахуванням витрат на капіталовкладення та сплати єдиного податку загальна сума за 1 м куб. твердих побутових відходів становить 19,33 грн.
Виходячи із показників нормоутворення ТПВ на 1 мешканця, який становить 1,75 м. куб. в рік, сума сплати за послугу складає 19,33 х 1,75 = 33,83 грн. в рік з однієї людини. Розділивши вказану цифру на 12 місяців отримуємо 2,82 грн. на місяць.
Отже, економічно обґрунтованою за послугу по вивезенню ТПВ для споживачів приватного сектору є сума - 2, 82 грн. на місяць.
Виконком міської ради.
"Державна інспекція контролю за цінами в Житомирській області розглянувши документи, надані Дочірнім підприємством "Будпослуги-2" приватного підприємства "Будпослуги-1" м. Олевськ, вул. Промислова, 27, керуючись Порядком формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 року № 1010, надає висновок, що розрахунок планових витрат на виробництво послуг вивезення твердих побутових відходів для споживачів приватного сектору, визначений у розмірі 16 грн. 33 коп. за 1 м куб. твердих побутових відходів є економічно обґрунтованим".
З урахуванням витрат на капіталовкладення та сплати єдиного податку загальна сума за 1 м куб. твердих побутових відходів становить 19,33 грн.
Виходячи із показників нормоутворення ТПВ на 1 мешканця, який становить 1,75 м. куб. в рік, сума сплати за послугу складає 19,33 х 1,75 = 33,83 грн. в рік з однієї людини. Розділивши вказану цифру на 12 місяців отримуємо 2,82 грн. на місяць.
Отже, економічно обґрунтованою за послугу по вивезенню ТПВ для споживачів приватного сектору є сума - 2, 82 грн. на місяць.
Виконком міської ради.
День молодіжних і дитячих громадських організацій України
З метою сприяння розвитку дитячого та молодіжного громадського руху, на підтримку ініціативи громадських організацій 27 червня 2008 року Президент України підписав Указ № 599/2008 «Про День молодіжних та дитячих громадських організацій», в якому День молодіжних та дитячих громадських організацій України вирішено відзначати щорічно кожне третю неділю травня.
Характерною ознакою сучасного розвитку молодіжного та дитячого громадського руху є добровільність вступу до організації. Це безумовно повинно залишатися нормою їх діяльності. Основою для формування молодіжних і дитячих громадських об’єднань є не тільки навчальні заклади всіх типів і рівнів, а й установи додаткового виховання і освіти, клуби за місцем проживання, центри та заклади для молоді і так далі. Діти - наше майбутнє. Виховання високої моральності і моралі в молодому поколінні на основі їхніх інтересів, є запорука благополуччя і успіху всього Держави.
В 2012 році День молодіжних і дитячих громадських організацій України припадає на 20 травня.
На Євробаченні-2011 переміг Азербайджан
14 травня у Дюссельдорфі пройшов фінал конкурсу "Євробачення-2011". Переміг дует Ніяр Джамал та Ельдара Гасімова (Елла і Ніка) з Азербайджану. Він набрав 221 бал.
На Євробаченні дует переможців виконав композицію "Running Scared" - "Тікаю наляканий". Найвищий бал переможцю дали: Росія, Туреччина і Мальта.
Друге місце дісталось представнику Італії Рафаелю Гуалацци з піснею "Madness of Love", а третє - Еріку Сааде з Швеції за пісню "Popular".
Представниця України Міка Ньютон, яка виступила під номером 23 з піснею "Angel", здобула четверте місце. Вона отримала найвищий бал - 12 - від Вірменії, Словаччини та Азербайджану. Відзначимо, Росія дала Україні 10 балів.
Нагадаємо, за прогнозами авторитетних букмекерських контор, перемогу пророкували представнику Франції 21-річному Аморі Вассілі.
Торішня переможниця "Євробачення" Лєна Маєр-Ландрут посіла десяте місце.
У ньому змагались 25 країн. Серед яких переможці першого півфіналу: Сербія, Литва, Греція, Азербайджан, Грузія, Швейцарія, Угорщина, Фінляндія, Росія та Ісландія та переможці другого півфіналу: Естонія, Румунія, Молдова, Ірландія, Боснія і Герцеговина, Данія, Австрія, Україна, Словенія та Швеція. А також автоматично до фіналу увійшли представники Німеччини, Великобританії, Франції, Іспанії та Італії.
Переможець конкурсу був визначений шляхом глядацького голосування в 43 країнах і голосуванням професійного журі.
Нагадаємо, Міка виконала пісню "Angel". Разом із нею також виступала Ксенія Симонова, відома своєю пісочною анімацією. Сюжет полягав в історії сирітської дівчинки, якій допомагає ангел-охоронець.
Цьогорічне "Євробачення" не обійшлось без скандалів. Зокрема, п'ятнадцять глядачів, які прийшли подивитися "Євробачення-2011" у Дюссельдорфі, потрапили до лікарні з опіком сітківки очей від світла прожектора.
Курйозів на конкурсі теж вистачало. Представник Росії Олексій Воробйов так зрадів тому, що із півфіналу потрапив у фінал, що вилаявся матом. Його команда виправдовувала артиста, списуючи усе на нерви.
На Євробаченні дует переможців виконав композицію "Running Scared" - "Тікаю наляканий". Найвищий бал переможцю дали: Росія, Туреччина і Мальта.
Друге місце дісталось представнику Італії Рафаелю Гуалацци з піснею "Madness of Love", а третє - Еріку Сааде з Швеції за пісню "Popular".
Представниця України Міка Ньютон, яка виступила під номером 23 з піснею "Angel", здобула четверте місце. Вона отримала найвищий бал - 12 - від Вірменії, Словаччини та Азербайджану. Відзначимо, Росія дала Україні 10 балів.
Нагадаємо, за прогнозами авторитетних букмекерських контор, перемогу пророкували представнику Франції 21-річному Аморі Вассілі.
Торішня переможниця "Євробачення" Лєна Маєр-Ландрут посіла десяте місце.
У ньому змагались 25 країн. Серед яких переможці першого півфіналу: Сербія, Литва, Греція, Азербайджан, Грузія, Швейцарія, Угорщина, Фінляндія, Росія та Ісландія та переможці другого півфіналу: Естонія, Румунія, Молдова, Ірландія, Боснія і Герцеговина, Данія, Австрія, Україна, Словенія та Швеція. А також автоматично до фіналу увійшли представники Німеччини, Великобританії, Франції, Іспанії та Італії.
Переможець конкурсу був визначений шляхом глядацького голосування в 43 країнах і голосуванням професійного журі.
Нагадаємо, Міка виконала пісню "Angel". Разом із нею також виступала Ксенія Симонова, відома своєю пісочною анімацією. Сюжет полягав в історії сирітської дівчинки, якій допомагає ангел-охоронець.
Цьогорічне "Євробачення" не обійшлось без скандалів. Зокрема, п'ятнадцять глядачів, які прийшли подивитися "Євробачення-2011" у Дюссельдорфі, потрапили до лікарні з опіком сітківки очей від світла прожектора.
Курйозів на конкурсі теж вистачало. Представник Росії Олексій Воробйов так зрадів тому, що із півфіналу потрапив у фінал, що вилаявся матом. Його команда виправдовувала артиста, списуючи усе на нерви.
Підписатися на:
Дописи (Atom)