9 травня. Ще з 8 години ранку центр Львова наповнюється людом. Не раз озвучені в ЗМІ зухвалі погрози промосковських екстремістів з Одеси і Криму спонукають народ виходити на вулиці.
Не було жодних оголошень, ніхто не поширював ніяких листівок, ніхто нікого перед тим не закликав… І нараз, на захист честі княжого міста, виходить щонайменше 7 тисяч львів'ян! Впадає у вічі величезна кількість молоді. Пліч-о-пліч з самоорганізованою громадою стають депутати місцевих рад від "Свободи". Мобільними групами вони патрулюють увесь центр міста. Мета зрозуміла – проконтролювати виконання відомих рішень обласної та міської рад та судової заборони на будь-які політичні акції, не допустити провокацій. Як врешті виявилося, застороги були немарними…
Спершу багато хто приходить до пам'ятника Шевченкові – звичного місця громадських зібрань. Погомонівши поміж собою, львів'яни більшими і меншими групами прямують у сторону Личаківського цвинтаря. Там, на Пагорбі Слави та на Марсовому полі – очікуються ключові події.
Тим часом із самісінького ранку та частина Львова, до якої належить територія музею "Личаківський цвинтар", повністю заблокована для проїзду. Стривожені звістками про ймовірні демарші промосковських сил, львів'яни намагаються вгадати, де саме з'являться червонопрапорні провокатори – на Марсовому полі чи на Пагорбі Слави – міліції надзвичайно багато що там, що там. Близько 10 ранку на Пагорбі Слави – офіційне покладання вінків, в якому бере участь голова ОДА Михайло Цимбалюк. Море людей. Кілька тисяч жителів міста, молоді, серед них – свободівців. Попри дрібні словесні перепалки (а в натовпі раз по раз вигулькують екзальтовані "бабуні", які обзивають львів'ян "недобітимі бандеровцамі"), всі, хто хоче покласти квіти на могили – мають можливість це зробити. Обурення викликають хіба що однотипні "георгіївські" стрічки, які, вочевидь, централізовано роздали деяким як "давнім", так і завзятим "асвабадітєлям". Либонь, сердешним геть пам'ять відняло, адже радянські солдати "георгіївських" стрічок якраз не носили. Навпаки, їх використовували ще у царській Росії, а потім… у армії Власова – російських частинах, що перебігли на сторону Гітлера! І лише останніми роками бутафорну моду на такі стрічки (винахід путінських лабораторіій керування масовою свідомостю) широко пропагують, як мілітарний символ "Русского міра". Реагуючи на ці імперські відзнаки, натовп інстинктивно вторить "Ганьба!"
Після офіційних заходів влади частина патріотів рушає на Марсове поле. Дорогою зчиняється перша серйозна сутичка між патріотичною молоддю і групою молодиків з "георгіївськими" стрічками (зовсім не "мирних ветеранів", як тепер виє московська пропаганда!) Останні зумисне вигукують образливі гасла: "Хахли – параша! Пабєда – наша!", "Смєрть галічанам!" – це далеко не найбільш хамські з них. Унаслідок пересварки, суть якої зводиться до вимоги зняти "георгіївські" стрічки, один з промосковських провокаторів виймає пістолет і стріляє в натовп. Куля влучає Олегові Ковпакові в коліно. На нозі – кривава дірка і добрячий синець довкола. З рани вивалюється куля з чорної гуми – так звана травматична зброя заряджена забороненими в Україні набоями "підвищеної проникності"… Обурена молодь обеззброює провокатора. "Ворошилівський стрілець", зрозуміло, отримує гідного прочухана… Марсове поле зустрічає людей тисячами металевих парапетів. "Беркут" сталевими колонами вишикуваний у два ряди. "Звідки їх стільки привезли?", – дивуються люди. Коїться щось незрозуміле. З'ясовується, що правоохоронці не пускають на могили людей, які хочуть покласти квіти. Котрась жінка скаржиться, інша каже, що, можливо, більше сюди не навідається – хворіє… Серед тих, хто прийшов на Марсове поле з квітами, чітко можна вирізнити людей, для яких цей день – це біль. І тих, для яких – це лишень привід для демонстрації вірності "дєлу Сталіна". Серед останніх – молодики з імперськими стрічками. Один з таких дріб'язкових провокаторів, озирнувшись, що іде серед жінок, і отже, йому ніщо не загрожує,– знімає імперську стрічку з сорочки і зухвало нею розмахує. Раз! – котрийсь спритний хлопець у вишиванці підскакує, і в його руках опиняється смугастий трофей. "Може, й добре, що стільки міліції, не впустять отих московських провокаторів", – міркують між собою люди. Через кілька годин з'ясується, що шеренги "Беркуту" вздовж металевих парканів на Марсовому полі – всього лиш оманливий хитрий маневр. Головні події відбудуться на Пагорбі Слави. Тим часом свободівці та численна патріотична молодь піднімаються до Хреста, аби помолитися за всіх загиблих у цій страшній війні і вшанувати їхню пам'ять хвилиною мовчання.
Напруга послаблюється, коли до мікрофона підходять поети-аматори і читають вірші. Про незалежність, про нинішню нікудишню владу, яка тягне Україну в минуле. Молодь, розсівшись на траві, – плескає в долоні найбільш вдалим куплетам. У ці хвилини багато хто вирішує, що провокації не відбулося. Тим часом довкола Львова вже не одну годину кружляє шість автобусів з червоним прапором у господарській сумці. Кружляють – нишком, як злодії. Вичікуючи слушної нагоди.
Звістка про те, що до Пагорба Слави наближаються автобуси з провокаторами, надходить ближче до обіду. Депутати-свободівці миттю вирушають туди. Кілька сотень патріотів перекривають вулицю, аби заблокувати транспорт з провокаторами. Але несподівано на сторону червоних "прибульців" стає… спецназ. "Беркут" брутально пре на людей, аби дати провокаторами дорогу. Автобуси, у кабінах яких кермують беркутівці, починають… буквально чавити народ, що заступає їм шлях. Люди падають, свободівці витягують жінок просто з-під коліс… Обурена молодь кидається розхитувати транспорт з заїжджими провокаторами, що ховаються за спинами бабок-комуністок. Летять пластикові пляшки, хтось грюкає по вікнах… Уперше у Львові в хід ідуть міліцейські кийки. Молоді патріоти, які чинять спротив без уніформи і спецобладунку, зазнають численних травм. Побито голову Тернопільської обласної ради Олексія КАЙДУ та голову фракції ВО "Свобода" у Львівській міськраді Руслана КОШУЛИНСЬКОГО. В одного з поранених патріотів з голови цебенить кров. Але "Швидка", яку надала влада в ескорт заїжджих гастролерів, – не звертає на нього уваги. Тим часом спецназ нарешті розчищає для провокаторів коридор. Пройшовши ним на Пагорб Слави, ті поспіхом розгортають червоний прапор і смикають його з усіх сторін – аби був якийсь рух. Провокацію ретельно знімають оператори російських каналів. Увесь цей час націоналісти намагаються прорвати кордон спецназу. Ті, кому вдається розгледіти "червонопрапорників", кажуть, що чимало з них вибралися з автобусів добряче напідпитку – заледве тримаючись на ногах. На місце сутичок прибуває голова Львівської облради свободівець Олег ПАНЬКЕВИЧ, який повідомляє, що тривалий час пробує додзвонитися до голови ОДА Михайла Цимбалюка, та марно.
Під час зіткнень 9 травня у Львові затримано щонайменше п'ять активістів і прихильників "Свободи". Крім того, в лікарню потрапили хлопець з простреленою ногою і хлопець, якому розбили голову міліцейським кийком. Відбулися й численні дрібні сутички. Скажімо, якийсь хам з імперською стрічкою спустив на людей вівчарку.
…Наступного дня близько 9 години ранку депутати від ВО "Свобода" – як міської, так і обласної рад – всього близько сотні – заповнюють кабінет Голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка. "Пане Михайле, Вас давно били? – так розпочинає розмову Руслан Кошулинський. – Бо мене так останній раз били хіба що в радянській армії – повалили на землю і копали ногами".
Голова свободівської фракції у Львівській обласній раді Ірина СЕХ оголошує, що саме Цимбалюк несе відповідальність за те, що у Львові 9 травня мало що бракувало до великої біди. Свободівці гуртом вимагають у голови ОДА написати заяву на звільнення. Наголошують, що допоки цього не відбудеться – не вийдуть з кабінету. Цимбалюк, як бувалий чиновник, якийсь час не змигнувши оком вдає, нібито не зовсім розуміє, з якого такого приводу до нього завітали депутати. Каже, що майже нічого не знає про те, що сталося. Але з'ясує. І навіть – зацікавлено запитує, чи справді депутати вірять, що із його відставкою буде краще. Врешті, вочевидь збагнувши, що свободівці налаштовані рішуче, – таки бере ручку і пише. Не мине й півгодини, як в інтерв'ю одному з видань Цимбалюк оповість, що написав заяву на звільнення через те, що на нього, мовляв, натиснули…
Немає коментарів:
Дописати коментар