3 21 серпня по 15 листопада 1941 року на території Олевського району існувала «Олевська республіка», яка мала стати початком українського державотворення в XX ст.
В 1920 році Уряд Української Народної Республіки, очолюваний С. Петлюрою, не в силах протистояти більшовицьким окупантам, емігрує за кордон ні на мить не полишаючи надію у майбутньому відтворенні держави України. 20 червня 1940 року рада старійшин у вигнанні уповноважила Тараса Бульбу-Боровця для боротьби з більшовицькою владою створити на території Радянського Союзу з місцевого українського населення партизанські Загони.
З початком війни між СРСР і Німеччиною для легалізації створеної ним української міліції «Поліської Січі» Тарас Дмитрович 5 серпня 1941 року звертається з проханням до німецької влади забезпечити загін зброєю та всім необхідним. Згода керівників команди 213 німецької дивізії була дана 8 серпня з умовою нейтралізації радянських партизанів і парашутистів на Поліссі.
14 серпня 1941 року один із підрозділів «січовиків», очолюваний поручником Омельяновим, перейшов старий радянсько-польський кордон і вступив на територію Олевського району, більшість жителів якого зустрічали вояків, як визволителів. Через села Кам'янка та Лопатичі загін чисельністю в 300 чоловік вирушив, до Олевська, змусивши радянський партизанський загін ім. Чапаєва всього 260 чол. відступити в ліси (по інших даних, Олевськ захищало 70 осіб). 20 серпня 1941 року до с. Сновидовичі прибув Тарас Боровець, де знаходився загін Поліської Січі, який тимчасово відступив з Олевська і наказав більше не полишати місто. 21 серпня 1941 року, оволодівши Олевськом і розмістивши свій штаб у сучасному приміщенні ПТУ-10, Тарас Дмитрович розпочинає активну діяльність по створенню зародків майбутньої Української держави. Це була своєрідна суверенна українська республіка, де не було ні німецьких, ні радянських підрозділів.
Назва держави — Олевська республіка в кордонах Олевського району та прилеглих районів; уряд — Управа районна, голова Борис Симонович, секретар Грабовський; армія з міліцейськими функціями — Поліська Січ (пізніше Українська Повстанська Армія) чисельністю від 1-ї до 5 тисяч чоловік, уніформа — цивільний одяг з шапкою-мазепинкою, жовто-синьою пов'язкою на лівій руці, старшини на пов'язці мали зображення тризуба, на пілотці — стрічку з національними кольорами (нова форма була в проекті); освітянськими проблемами займався освітній відділ; преса - газета «Гайдамака» (вийшло всього 6 номерів); грошова одиниця -радянський карбованець і німецька марка; релігія — православ'я, богослужіння проводилося в Свято-Миколаївській церкві священиком Михайлом Симоновичем; відбудовувалися місцевий кінотеатр і театр (готувалася п'єса «Посол на сесії»); відновлювалося виробництво фарфорового заводу, меблевої фабрики, на 1-ше листопада 1941 року заплановано пуск гідроелектростанції, з 16 вересня 1941 року в Олевську кожного вівторка проводилися ярмарки.
Слід відмітити, що тотальна німецька цензура сковувала національні публіцистичні пориви «січовиків», а також, щоб не розкривати справжні свої наміри в газеті «Гайдамака», вони, на жаль; спочатку змальовували Гітлера у яскравих тонах. Це було одним із тактичних ходів Тараса Боровця, що багатьом дає можливість обвинувачувати «бульбівців» у колабораціонізмі.
Не давали здійснитися планам по розбудові економіки краю диверсійні акції радянського підпілля. Партизанським загоном ім. Чапаєва у 1941 році в Олевську 11 вересня підірвано фарфоровий завод і електростанцію, 9 жовтня — меблеву фабрику, 13 жовтня —млин, 29 жовтня — маслозавод в с. Радовель.
Німецьке командування дратувала «зухвала» самостійність дій Т. Бульби-Боровця, а особливо відмова виконувати злочинні накази про розстріл єврейського населення. Своє ставлення до «нового порядку» і до німецької влади Тарас Дмитрович висловлює в листах до Еріха Коха рейхскомісара України: «Я позволю собі запитати Вас, Пане «Володарю» У країни, яким правом та Ваша державна банда виконала цей дикунський акт (розстріл мирних жителів у селі Озірці Рівненської обл.). Тут не є прифронтова зона. В кожній цивілізованій державі зобов'язує порядок проведення докладного слідства та карання тільки чиновників, а не кого запопало. Натомість так, як це чините ви, чинить тільки та банди, якій вже усувається грунт з-під ніг. Нечуване в історії цивілізованого людства масакрування жінок і дітей є останнім ганебним і безсилим засобом.
...Ми не будемо толерувати ані одної краплини безвинної крові громадян України, без огляду на їх національну приналежність»,
З другої половини липня 1941 року розстріл єврейського населення на Житомирщині систематично проводила «зондеркоманда 4а», яка за жовтень-листопад 1941 року розстріляла понад 8,5 тисячі осіб.
Т. Боровець своєю самостійністю дістав німецьку владу, і «умовляти» норовливого отамана виконувати накази із Житомира виїхав капітан СС Гічке. За таких обставин, розуміючи, що загрожує йому і «січовикам», Тарас Бульба-Боровець видає 15 листопада 1941 року наказ про розпуск «Поліської Січі». 18 листопада есесівець Гічке прибув в Олевськ до недавнього штабу Управи. Заставши там тільки сотника К. Сиголенка, наказав йому зібрати всіх євреїв в місті 119 листопада розстріляти. Пояснення сотника, що загони розформовані і він не в праві щось наказувати своїм людям, тим більше заставляти розстрілювати цивільне населення, капітана СС не зворушили, і він востаннє пригрозив розправою. Сиголенко піддався і, мобілізувавши двох старшин та 60 демобілізованих вояків, разом з німецькими виродками 19 листопада 1941 року біля с. Варварівка виконав злочинний наказ, розстрілявши 535 євреїв. Ці до Рада Старійшин одразу засудила як ганебні.Трагічність ситуації полягає в тому, що сотник К. Сиголенко брав участь у розстрілі як представник «Поліської Січі», за дії якого населення обвинувачувало «бульбівців» у зраді, це дискредитувало і самого Тараса Дмитровича. Більше того, Сиголенко за національністю сам був євреєм, справжнє ім'я його Сигал Хаїм Ісакович. В 1951 році він був затриманий «кадебістами» в Берліні і заарештований в м. Рівне, в пред'явлених йому звинуваченнях, крім вбивства євреїв та мирного населення, зізнався.
За період німецької окупації з листопада 1941 року по грудень 1943 року злочинні накази про розстріл мирного населення на території нашого району видавали гебітскомісар м. Олевська Фішер та полковник Грацер.
Після завершення Другої світової війни Т. Бульба-Боровець постав перед англійським судом, де, поряд із звинуваченням у прислужництві німцям, йому інкримінували єврейські програми на окупованих територіях. Під час судового процесу з квітня по листопад 1946 року допитано понад тисячу свідків, серед яких було чимало євреїв. За результатами слідства Т. Боровця у всіх звинуваченнях було виправдано.
Помер отаман «Поліської Січі» 15 травня 1981 року в Нью-Йорку.
